The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Zpět na stránku pamětníka

Лєслав Нітка (* 1937)

“In 1939 I was liberated for the first time, in 1941 – for the second one, in 1944 – for the third one and in 1991 – for the last one, but that time form everything”

  • was born on June 13, 1937, in Lviv

  • father was a warden of the building of a female high school named after Queen Yadvìga on the Pototsky street

  • in 1939 father was arrested as “the enemy of nation”, and Lêslav with his mother were evicted

  • in 1941 father got a job in the same building on Pototsky str. again and family settled there

  • studied in the Polish school

  • first class finished up during the war

  • the family was evicted all the time, with the arrival of each new authority

  • has got higher education

  • worked as an editor of several magazines

  • married and has two children

  • lives in Lviv

Лєслав Нітка

 

 

«В 39-м году меня первый раз освободили, в 41-м – второй раз освободили, в 44-м – третий раз освободили, и 91-й – последний раз освободили, но теперь уже от всего»

 

 

  • народився 13 червня 1937 року у Львові
  • батько був наглядачем будинку жіночої гімназії імені Королеви Ядвіги на  

Потоцького

  • 1939 року, після першого приходу совітів, батька ув’язнили як ворога народу, а Лєслава з матір’ю виселили
  • 1941 року батько знову ж потрапив на роботу у будинок на Потоцького і сім’я оселилася там
  • навчався у польській школі
  • перший клас Лєслав закінчував під час війни
  • родину постійно виселяли – із кожною зміною влади
  • має вищу освіту
  • працював редактором кількох журналів
  • одружився та має двох дітей
  • мешкає з родиною у Львові

 

 

Нітка Лєслав Якубович народився 13 червня 1937 року у Львові. Доки батько був наглядачем будинку жіночої гімназії імені Королеви Ядвіги, проживав разом із сім’єю у тому ж будинку на вулиці Потоцького (сучасна Чупринки).

 

«Жил я на Пушкина, теперь это Чупрынки, естественно. А тогда была улица Потоцкого – гимназия Королевы Ядвиги, мой отец был там смотрителем здания. Там 5-я клиническая больница, а до войны находилась там женская гимназия имени Королевы Ядвиги».

 

1939 року, після першого приходу совітів, батька ув’язнили як ворога народу, а Лєслава з матір’ю виселили.

 

«В 39-м году, когда нас освободили эти первые красные эскеры, нас, естественно, выселили. Потому, что там они госпиталь сделали. Нас выселили совсем с этого здания, отца посадили – враг народа же был. И мать со мной, а сколько мне было в 39-м, уже 40-м году, мыкалась по чужим углам».

 

Коли 1941 року прийшли німці, на місці гімназії створили інститут професора Вайгеля, у якому займалися виведенням вакцини від висипного тифу, батька звільнили і він знову потрапив на роботу у цей будинок і мешкав тут із сім’єю.

 

«Отца арестовали, посадили – посидел он на Замарстынове. Как он не попал под горячую руку НКВД – видно, просто их там столько было, что всех «переработать» не могли на «лагерную пыль», как у них было принято говорить. Видно, они расстреливали в первую очередь тех, на счет кого у них сомнений не было. А то по доносу, по доносу преподавательницы этой гимназии, в которой он был смотрителем. Ну и пришел он домой – немцы освободили».

 

Попри постійні переселення родини, місця навчання Лєслав не змінював – вчився у польській школі. А перший клас закінчував ще під час війни. Під час навчання разом з іншими хлопцями часто займалися пошуками зброї та різноманітних боєприпасів.

 

«В первый класс я пошел в 44-м году, мне семь лет было, еще война была – кончилась ведь когда, в 45-м – восемь лет было. А еще в восемь, девять, десять, одиннадцать моих лет всего этого оружия было полно, только надо было желание найти. А у пацанов же оно всегда было – вот и лазили».

 

Вже у дорослому віці працював редактором декількох тематичних автомобільних журналів. Одружився. Разом із дружиною та двома дітьми мешкає у Львові.

 

 

Опрацювала: Андріана Стахів