"Я якось інтуїтивно, знаєте, то, якшо ти маєш добру волю, а не такуво шкурну, як то кажуть москалі, то тебе пан Біг провадит. Якось так чуїш: "ага, чекай, я тепер поїду в Голови, а тепер, а, ну, може я тепер поїду в Городенщину, бо казали, шо й там ше були такі". Та й поїхав, знайшов там також таких, шо десь там з мамов були на Сибірі та й зачєв говорити. "Та й, та й, є тут такі, але то вже ніхто сі на то не дивит, то вже в старих хатах, там вже ніхто не жиє, а ну ходім". Пішли ми – є ікони, шось кілька таких, такі файні, але з порохами, павутиньом, розумієте з всім отим. Та я зачєв, бо ж би я купив, "та нє, та як то продавати, та то колись то-то купували чи дідо, чи прадід. То свячене, то не можна за то гроші брати. Привезіть мені ото на то місце такі, як то тепер є образи такі, як німі продают". У Львові на краківському, в тої, на тій церкві, яка то є…Преображенській, коло Преображенській церкві, там німі, то ті, шо не говорят. Вони робили такі з старих образів, не на шклі, а старих образів, тих. Знимки робили, трошки їх розмальовували якимсь тушами червоними та й чорними та й продавали. Ну та й… я пішов до них, узєв шось там три та й повіз туда. Вони мені ті познимали, повісили то ті, всьо. [...] Боже сохрани, та де, та то ж треба було мати агєнта, там він ходив, старий чоловік такий, такі шо на Сибірі були з моїми, такий поважний чоловік ходив по людях випитував, а потому я з ним ішов. Приїду та йдемо туда, аби якось ті ікони від них видурити, чи відкупити, чи як. А ну в кожнім селі був ж міліціонер, розумієте: "То хто, шо то за чоловік якийсь львівський, такий незнаний?". Міліція була на кожному кроці. "Та й нічо, нічо, то-то мій знайомий, то син мого знайомого, то свій чоловік". Вже, вже я маю, як би сказати, леґітимацію, вже мене міліція не буде лапати за то. І там взьму тих зо три ікони в мішок, файно зав’єжу та й до Коломиї, в Коломиї на поїзд і до Львова – рано-раненько я вже є тут. Приніс до хати – виніс то-то на балькон, та й боюся, знаєте, відкривати, думаю або якісь таргани, або які дідько буде зараз мені в хату налізе; прийду з роботи та й помаленьки витягаю по-одній, витираю, шукаю там би не було чогось такого, якихось тарганів, чи блошиць, чи чого. І так то по-повід цому мусів ся навчити реставрувати там, де мали якусь утрату. А то нема кого питати, реставрації не було тої, того я мусів сам десь находити якісь польські підручники старі, та й до того сам доходив. Питавсі старих людей як то колись малювали, ті які, яку і шо то чим розводили – чи олійом, чи чим. А то покостом – то була така, такє як олія, тільки для того, шо малювали стіни."
