Богдан Климчак

photo: Західно-Український Центр Історичних Досліджень
Download image

Народився 22 липня 1937 р. у с. Себечів Львівського воєводства (тепер Сокальський район Львівської області). Два роки початкової школи навчався у рідному селі. 20 травня 1946 р. був вивезений разом з родиною до Тернопільської області (рідне село Богдана Климчака та інші села, що належали до Забузького (тепер Сокальського) району відійшли до Польщі, а мешканці були вивезені у «вагонах-телятниках» і розселені по сусідній області). Родина оселилася у с. Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області. Восени 1946 р. Богдан повторно пішов до 2 класу початкової школи, оскільки не встиг отримати табель про закінчення у Себечеві. У 1949 р. Богдан разом з матір’ю і двома сестрами як родина члена ОУН (старший брат Мирон був засуджений до 25 років концтаборів за співпрацю з ОУН) протягом місяця перебували у пересильній тюрмі м. Копичинці Тернопільської області. З пересильної тюрми сім’я була етапована на спецпоселення у Хабаровський край («посьолок Ударний», р-н ім. Лазо). У 1950 р. з дозволу спецкомендатури родина переїхала на станцію «64 км» того ж району, де хлопець продовжив навчання у місцевій школі до 5 класу; в 1952 р. – на станцію «Дурмін» («61 км»), де Богдан закінчив 7 класів. У 1953–1957 рр. навчався у Магаданському гірничому технікумі. У 1957 р. брат Богдана був звільнений, родині скасували режим спецпоселення. Проте Богдан додому не повернувся. На другий день після закінчення навчання він був заарештований і засуджений за ст. 58-10 КК РСФСР («антирадянська агітація») до 5 років концтаборів. Покарання відбував у Магаданській області, на Тайшетській трасі в Іркутській області, у Мордовії. Звільнений 15 червня 1962 р. З 1962 по 1978 рр. перебував на волі, проте під постійним наглядом КДБ. Спробував здійснити втечу через територію Ірану на Захід з метою просити політичний притулок. Перейшов радянсько-іранський кордон у районі ст. Такир (Туркменістан), однак через 9 днів, 1 жовтня 1978 р., внаслідок домовленостей між Іраном та СРСР, його примусово повернули до Радянського Союзу. 18 червня 1979 р. був засуджений Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 62 ч. 1 КК Туркменської РСР («антирадянська агітація та пропаганда», «зрада Батьківщини») до 15 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у Пермських таборах ВС-389/36 і 35. За 12 років ув’язнення провів 590 діб у ШІЗО (штрафний ізолятор), 10 міс. у ПКТ (табірна тюрма). В 1981–1984 рр. був засуджений до 3 р. спецв’язниці у м. Чистополь (Татарстан). У 1987 р. категорично відмовився підписувати будь-який документ, що став би умовою звільнення. 11 листопада 1990 р. був звільнений. Після звільнення деякий час мешкав у Києві, Тернополі, згодом оселився у Львові. Один з останніх політв’язнів УССР. Не реабілітований. Письменник (автор книжок «Оаза-гора», «Оновлений Декалог поневоленого Українця»). Мешкає у м. Львові.