Євген Краштан Yevhen Krashtan

«Зазвичай це були дні народження. Тобто на день народження… Ще один з моїх обов’язків. У мене був кольоровий принтер, у мене був графічний редактор, тобто із світлин, з якихось картинок я робив колажики, робив якісь поздоровчі привітання і друкував такий собі диплом, ламінував, на кольоровому принтері, й це вручалося такий от “Диплом святкування дня народження на антарктичній станції”. Кілька таких дипломів зробив. Потім були такі святкування, які були загальноприйняті на станції. Наприклад, найбільше свято в Антарктиді — це називається Мідвінтер — середина зими. І середина зими — це, сюрприз, відзначалося на початку літа у нас, тобто 22 червня відзначається середина зими, коли якраз зимове… найкоротший день взимку. І тоді це святкування: традиційно — купання в ополонці, різні змагання і ввечері святкова вечеря. <...> Якраз от наша зимівля коли була — це, по-перше, двічі за нашу зимівлю були вибори, наскільки я пам’ятаю. Тобто я зараз не згадаю, парламент і ще щось, не згадаю зараз, які вибори були, але я там був типу в виборчій комісії працював, готував бюлетені, готував ці всі голосування, передавав результати голосування. В нас була окрема виборча дільниця. І зазвичай всі святкування, які традиційні на великій землі, то і в нас теж: і Пасху ми там святкували, і Перше травня у нас було, і інші всі свята у нас були, і День Конституції, і Гелловін в нас святкували — розмальовували всі, хто на що гараздий. <...> У нас була домовленість всередині станції, що ніяких політичних розмов. У кожного свої вподобання, ніхто ніяк не обговорює, ніхто ніяких розмов про це не веде. От пройшли вибори, всі проголосували, передали результати, навіть [ніхто] не знає, хто за кого голосував. Є якісь результати, а чиї це? А хто його знає. І ніяк це не обговорювалось».

«Потім було два роки перерви, в [19]88 році я закінчив технікум, далі два роки служив в армії, а потім після армії, в [19]91 році знову попав туди, до Новосибірська. Теж провів літо. І вийшло так, що [19]91 рік, оцей якраз період, коли я викладав, в кінці серпня воно [літня школа юних програмістів] мало закінчитись десь так 21 [серпня]. Але 19 серпня [19]91 року всі збираються біля радіоприймачів, бо якраз ГКЧП [ДКНС, Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР] і все таке. А в мене виходило так, що замість прямого літака з Києва до Новосибірська я тоді взяв пересадку через Москву. Тобто мені треба було з Новосибірська летіти до Москви, з Москви до Києва, але там почалися всі оці події, танки і все таке. Мене заспокоюють: “Ну подумаєш, не зможеш ти поїхати в Київ, бо там в Україні свої рухи відділення, залишишся жити в нас, в Новосибірську, тут класно, ми тебе тут влаштуємо, будеш до університету ходити, навіщо тобі той [Київ]?”. А я тоді в Політех [Київський політехнічний інститут] поступив. Кажуть: “Ну, Політехнічний інститут не порівняти з Новосибірським університетом”. Але тоді вийшло так, що прилетів до Москви, і якраз коли все закінчилося, я летів вже назад у Київ».

«Коли вчився в технікумі, я тоді попав — це був перший набір і останній по промислових роботах. Тобто в мене було [написано в дипломі:] “обслуговування промислових роботів”. І навіть я попав — виробнича практика була в технікумі, і я попав, був такий Інститут біомедицини називався. Він готував, розробляв супутники для космічної програми тоді радянської, і туди йшли найновіші, найцікавіші, те, що змогли десь вкрасти, замовити або ще щось, бо ембарго було і в Радянський Союз це не йшло, але туди ці промислові роботи якраз і були поставлені. Пам’ятаю, що дуже дивувався, коли оці всі математичні маніпулятори, все це обробляється. Ти програмуєш тільки команди, а воно все виробляє. Там дуже цікаво було, що стоїть такий швейцарський станок, який щось дуже дрібне виробляє, виточує. А в кутку, біля нього стоїть інший станок. Теж швейцарський, але на ньому дата “1917 год”, або [19]16, або [19]17, десь такого плану, який був по репараціях ще після війни привезений з Німеччини, встановлений. З тих пір. Він зроблений як годинниковий механізм — кулачки прокручувались, пружина приводила в дію оці всі кулачки, і різці підсувалися, всі зажималися, розжималися, і він виточував такі дуже-дуже дрібні спеціальні гвинтики, якісь шурупчики. Вони всі виточувалися, і автоматично подавався прут, і вони падали в коробочку. <…> Зранку прийшов, завів цей годинник, і воно пішло працювати, поки є проток. Закінчиться — [робот] зупинився, вставляєш інший — він далі робить. Таке сусідство, що тут новітні роботи, які програмуються з комп’ютера, а тут старовинний станок, що програмується дисками, що треба виставляти кулачки, всякі виступи, впадинки».

«Це ще було раніше, тобто коли я ходив у гуртки, то ходив у гурток електроніки, це було в Залізничному палаці піонерів. І там наш викладач, він працював, я так розумію, якимось техніком в обчислювальному центрі, і він взяв нас якось з собою. Ми пішли в цей обчислювальний центр, коли ось ці великі комп’ютери. Там всі ходять в білих халатах. І оце було таке, такий поворотний момент, коли я вирішив: “Оце те, чим я хочу займатись”. <...> Це був десь [19]82–[19]83 рік, я ще в школі вчився, але мені тоді це запало в душу, що я хочу займатись комп’ютерами».