Марія Микитка

* 1921  †︎ 2012

Ukraine, Member of an Illegal Church, The Deportation of peoples in the Soviet Union, Victim of forced relocation, Relative of a political prisoner
  • 1
    Přehrát
    Pozastavit

    Вивіз. Хабаровський край

    (audio)
    duration: 05:21
    Download file
    Info

    «Застукали. А то діти маленькі, плакали. Бо то ніч. Але й мама казала, що ''я вас не лишу, я з вами їду''. Мого чоловіка мама каже: ''Де діти, і я буду''. Ага, там вона дістала страшний приступ була, і ми вже не знали, чи тих дітей вбирати маленьких, чи її рятувати, бо вона цілком кінчалася. І що то брали з собою? Ми були дуже розгублені. Але якось маму врятували, що жива. Якось заїхала в Сибір і там ще трошки з нами пожила. Та й діти – троє маленьких. Син той вже цілком вмирав, як везли нас на Сибір. Вже сказали, що та дитина вже померла. - Ви пам'ятаєте, як Ви їхали, дорогу до Сибіру? Чим Ви їхали? - Ми їхали товарняком 5 тижнів. На таких нарах сиділи. Там котрась дитина, здається, навіть була впала з тих нар. І таке віконце мале. А на якісь станції, вже в Сибіру, над'їхав другий поїзд, став. Там везли тюремщиків. То тамті тюремщики дивувалися: ''Кого то везуть в такому вагоні?'' І дітей маленьких бачили, стареньких, через то вікно таке нещасне заглядали. Вони були зацікавлені: ''Кого ж то везуть – таких малих дітей і стареньких людей?'' - Коли Ви прибули туди? Ви можете згадати, описати, які враження Ваші були? - Вигрузили нас, потім забрали на катер (чи як називається), на баржу таку, і везли по морю в ту тайгу. Здавалося, вже звідтам ніколи ми не вийдемо. Там люди, яких раніше привезли... Вигрузили нас на березі. А ті люди, яких скоріше вивезли, вже мали якісь будинки побудовані, такі домики. І там одна родина нас прийняла до кімнатки маленької. Там 11 чоловік у такій кімнатці. Тут лежала одна родина, тут – друга. А нас не було вже як помістити, то ми клали на ніч так дошки між ті два ліжка і там лягали – третя родина, там ночували. А потім в бараки нас дали, в бараках ми жили. Кімнаточку мали в бараку.[] - В бараку страшна зима була, на стінах був іній. Мали ми ще козу, купили, бо дітям треба молочка. Малі діти. Як були такі страшні морози, ми ще до тої кімнатки козу то приводили. Кури якісь там тримали, кілька курочок. І ту козу на ніч брали, бо вона була би там замерзла. І бульбу тримали в кутику. А дровами такими палили грубими. І то палилося, палилося, і годі було напалити. Але якось перебули ту зиму страшну в тайзі. Приходив чоловік додому раз або два рази на тиждень з тої тайги. А я в бараку з тими діточками. Ще мого чоловіка мама померла там, на Сибіру. Так що я потім сама лишилася з тими дітьми. - Що Ви можете розказати про духовне життя на засланні? - Він відправляв у хаті. Як був, то відправляв Служби Божі. А там, у тайзі, я вже не пам'ятаю, чи міг там, мав змогу собі відчитати Службу Божу чи ні. Бо він був гостем вдома. Він цілий час там, у тайзі. Його виселили і не хотіли ще виписати... Там треба було в валянках йти на ту роботу в тайгу, то не хотіли виписати. Там у чоботах був би замерз. Якусь ту куфайку мати... Вони казали: ''Ми на то привезли Вас, щоби ти подох, і тобі не випишемо''. То мама мого чоловіка так перейнялася, що там і життя скінчила []»

  • 2
    Přehrát
    Pozastavit

    Після повернення. Заповіт чоловіка

    (audio)
    duration: 02:31
    Download file
    Info

    «- Розкажіть, як проходили Служби Божі? Як Ви допомагали свому чоловікові відправляти? - Я з дітьми малими в хаті залишалась, не могла з чоловіком їздити ... Я кажу, п'ятеро дітей – то була праця і зварити все. Я дуже була перемучена всім... І він раненько... доїжджав на роботу. Ще ранесенько, вдосвіта Службу Божу я йому все служила. Потім він збирався по Службі Божій і їхав на свою роботу. А приїжджав цілком вночі, темно було.[] - Мого чоловіка, було так, що кликали, може, з 20 раз в КГБ. Прощався. Ще дві дочки малесенькі були. Образок залишив їм. Прощався з тим, що він, може, вже не вернеться. То з 20 раз або й більше кликали. То все так ніччю десь викликали туди їхати. Вночі випустили. Так, що ми прощалися з тим, що, певно, послідній раз. Його чомусь дуже переслідували. Він ризикував дуже. Він не зважав, що жінка, діти маленькі. Він на то нічого не зважав. Він їхав, де треба було, і ризикував собою дуже. [] - Я слухала радіо Ватикан. Як лиш мала змогу, то я все слухала Служби Божі. Мій чоловік, як вмирав, такий заповіт його був, щоби... То був такий час, то також і слухали діти. Як не то, то слухали ми радіо, як не був, як десь поїхав у села уділяти. Він вмирав і казав, то заповіт його такий був: ''Не забувайте за радіо''. Мав на думці, щоби слухати, хоч по радіо, ті Служби Божі не упускати. Він то дуже... Щоби не упускати, борони Боже, Служби Божої. То його такий заповіт був.»

  • 3
    Přehrát
    Pozastavit

    Одруження

    (audio)
    duration: 03:33
    Download file
    Info

    «- Розкажіть про знайомство з Вашим майбутнім чоловіком, як то сталося? - Я познайомилася в своєї товаришки, в тої Марійки Скробач, в якої Ви, певно, будете. Старе Село. Вона попросила мене до себе, і я поїхала там літом. [] Вони тільки були заручені з отцем Степаном, її чоловіком. А мій чоловік, товариш дуже добрий був того отця Скробача. Він там приїхав як до товариша. Питомці ще були. І ми там познайомилися, але так коротенько. - В якому то часі було? В якому році? За німців? - В 1942, може, році. 1942-1943 – десь так. - Як Ваші відносини? Ви листувалися з ним? - Щось трошки листувалися. Але то дуже коротенько було.[] Як мій чоловік приїхав, моєму батькові дуже сподобався. Бо він там прийшов до церкви як теолог. І батько не був противний. Але каже: ''То є такі часи страшні... Висвятитися треба ще. А такий час страшний, що німці вже стали, а ті надходять... Щоб я мав пішки прийти. Я таки приїду, щоби ми повінчалися чим скоріше, бо треба висвятитися''. То був дуже такий час... Останні дні. Тому він з таким трудом приїхав, щоби нам батько вже дав згоду. Як він добирався, то вже німці цофалися, ті надходили. Він каже: ''Я мушу дістатися до Львова. Я вже як одружений мушу їхати, щоб там ще висвячення дістати''.[] - Вас вінчав Ваш тато? - Ні. То греко-католицький священик, старший. Мені так пригадується, чи не з Устрик він був. Трошки дальше за Ліскуватим. То він приїхав. Так пригадую, що він, здається, вінчав нас. То не було ні мами моєї вже живої, і батько старенький. То так там... - Як Ви уявляли життя їмості? - Я рішилася. Бо він сам сказав, мій чоловік: ''Ти добре подумай, бо то різно може бути. Можуть нас вивезти на Сибір...'' Ну та на то ми були приготовані 100%. – ''Можуть мене в тюрму взяти, а тебе вивезти на Сибір''. То все мені представив так дуже в чорних кольорах. Каже: ''А ти подумай добре і рішайся''. А я і його пожаліла []»

  • Full recordings
  • 1

    м. Львів, 16.12.1997

    (audio)
    duration: 50:23
    media recorded in project Проект живої історії «Образ сили духу»
    Download file
    Info
Full recordings are available only for logged users.

Вона здобувала святість тихою молитвою

img105.jpg (historic)
Марія Микитка
photo: Архів ІІЦ
photo: Архів ІІЦ
Download image

Марія Микитка народилася у 1921 році в селі Должницях Перемишльського повіту, в родині священика Антона Федоряка. Після закінчення гімназії, навчалась у вчительському семінарі сестер Василіянок у Львові. В 1944 році, вийшла заміж за Маркіяна Микитку, випускника Львівської ДС. Перша парохія чоловіка - Добряни, на Стрийщині. Згодом - с. Покрівці коло Жидачева. Через відмову чоловіка перейти до Російської Православної Церкви в 1946 році радянська влада церкву в селі закрила. Родина переїхала до Стрия. Чоловік працював заготівельником шкір. Пані Марія опікувалася дітьми (їх було вже троє). 7 березня 1950 року родину вивезли в Хабаровський край Росії. Причиною цього  також стала відмова отця Маркіяна Микитки перейти з Української Греко-Католицької Церкви на православ’я. Везли баржею по ріці Амур в тайгу в пустинну місцевість. Жили в дуже важких умовах: кілька родин в одній  кімнатці разом з худобою. Пані Марія працювала на  бензиновій заправці. Отець Маркіян - на лісоповалі в тайзі. Приходячи раз або два рази на тиждень з тайги, о Маркіян відправляв у хаті для рідних і довірених людей Служби Божі. Після смерті Сталіна, коли наступила амністія, Микитки у 1957 році поселилися в м. Рогатині Станіславівської області. Отець Маркіян працював на різних роботах, а ночами служив  підпільним греко-католицьким священиком. Коли відправляв вдома, пані  Марія була дяком і паламарем при Літургії. Через активну священичу діяльність за отцем проводився постійний нагляд. Десь із 20 разів викликали в міліцію, в КГБ до району. У 1972 році отець Маркіян Микитка помирає. Старші діти переїжджають до Львова. Згодом туди переїжджає і пані Марія з молодшими. Вдома вона часто організовувала спільні Святі Літургії, на котрі збиралася велика родина (п’ятеро дітей з сім‘ями). Слухала радіо Ватикан. Коли ж настала Свобода - брала участь у відправах під поверненими і зруйнованими храмами. Пані Марія Микитка померла 30 червня 2012 року. До кінця, до останніх хвилин життя, вона здобувала святість тихою молитвою.  

Show witness full story (Ukrajinsky)
Photos (13)
  • Батьки п. Марії Микитки – о. Антін і Ольга Федоряки. 1940 р.
    Батьки п. Марії Микитки – о. Антін і Ольга Федоряки. 1940 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Родина п. Микитки. Стоять справа на ліво: брат Степан, п. Марія, сестра Галя, товаришка сестри. Сидять: мама Ольга, тато о. Антін, сестра мами. с. Лісковате. 1937 р.
    Родина п. Микитки. Стоять справа на ліво: брат Степан, п. Марія, сестра Галя, товаришка сестри. Сидять: мама Ольга, тато о. Антін, сестра мами. с. Лісковате. 1937 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Студентки і вчительки вчительського інституту сестер-васильянок. Сидить перша справа п. Марія. Львів. 1926 р.
    Студентки і вчительки вчительського інституту сестер-васильянок. Сидить перша справа п. Марія. Львів. 1926 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Портрет о. Маркіяна Микитки, 1944 р.
    Портрет о. Маркіяна Микитки, 1944 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • На засланні. Марія Микитка, мама чоловіка з внуком Юрієм, о. Маркіян Микитка та діти Анизія, Любомира і Орест. Пос. Кучі. 1952 р
    На засланні. Марія Микитка, мама чоловіка з внуком Юрієм, о. Маркіян Микитка та діти Анизія, Любомира і Орест. Пос. Кучі. 1952 р
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • На засланні. Пані Марія Микитка, Юрій, о. Маркіян з Орестом. Сидять: Анизія і Любомира. Пос. Кучі. 1953 р.
    На засланні. Пані Марія Микитка, Юрій, о. Маркіян з Орестом. Сидять: Анизія і Любомира. Пос. Кучі. 1953 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Діти о. Маркіяна Микитки перед бараками в поселенні Кучі, Хабарівського краю. Любомира, Орест, Анизія Микитки. Пос. Кучі. 1953 р.
    Діти о. Маркіяна Микитки перед бараками в поселенні Кучі, Хабарівського краю. Любомира, Орест, Анизія Микитки. Пос. Кучі. 1953 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • В родині вже п’ятеро дітей. Стоять: Любомира і Анизія Внизу: Орест, о. Маркіян з Богданом і п. Марія з Юрієм. 1956р. Пос. Джонка Хабарівського краю.
    В родині вже п’ятеро дітей. Стоять: Любомира і Анизія Внизу: Орест, о. Маркіян з Богданом і п. Марія з Юрієм. 1956р. Пос. Джонка Хабарівського краю.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Виселенці з Галичини- священичі родини Микитків, Котлярчуків ,Венгриновичів та Петрашів. Пос. Джонка, 1955 р.
    Виселенці з Галичини- священичі родини Микитків, Котлярчуків ,Венгриновичів та Петрашів. Пос. Джонка, 1955 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Фотографія на паспорт. П. Марія Микитка. Хабарівський край. 1956 р.
    Фотографія на паспорт. П. Марія Микитка. Хабарівський край. 1956 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Похорон о. Маркіяна Микитки проводить єпископ Йосафат Федорик, поруч з ним родина отця. Стрий. 1972 р.
    Похорон о. Маркіяна Микитки проводить єпископ Йосафат Федорик, поруч з ним родина отця. Стрий. 1972 р.
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • Марія Микитка
    Марія Микитка
    photo: Архів ІІЦ
    Download image
  • photo: Архів ІІЦ
    Download image
Show all photos (13)
Links (0)