The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Оксана Новікова Oksana Novikova (* 1976)

• народилась 24 березня 1976 року в селі Мазанка, Крим

• 1983 року пішла в перший клас школи у Сімферополі

• у 1993 році вступила до Кримського медичного університету імені С. І. Георгієвського, який не закінчила

• у 1994–1998 роках навчалася в Університеті підприємництва і права (тепер — Таврійський університет підприємництва і права) у Сімферополі, отримала диплом юриста

• у 2001 році заснувала компанію «Агроарт», яка спеціалізувалася на виробництві хліба та кондитерських виробів і діяла в Криму до анексії

• у 2013–2014 роках була учасницею Євромайдану

• 14 березня 2014 року переїхала з родиною жити до Львова, ставши вимушеною переселенкою

• у червні 2014 року створила ГО «Кримська хвиля», мета якої — допомогти вимушеним переселенцям з Криму та Донбасу

• у 2015 році навчалася у Школі публічного управління УКУ

• у 2015 році заснувала Домашню пекарню “Кримська перепічка”

See below for the English version

Оксана Новікова — підприємиця, менеджерка, волонтерка, патріотка. Народилася 24 березня 1976 року в Криму, де й жила, навчалася, працювала, займалася успішною підприємницькою діяльністю до березня 2014 року. У 2013–2014 роках була учасницею Євромайдану.

Наприкінці лютого і в березні 2014 року, коли російські військові зайшли у Крим, Оксана Новікова з чоловіком та друзями стала співорганізаторкою акцій спротиву. Коли залишатися в Криму стало для пані Оксани та її родини небезпечно, вони вирішили виїхати.

З березня 2014 року Оксана Новікова живе у Львові. Тут вона заснувала пекарню «Кримська перепічка», працівниками якої, зокрема, є вимушені переселенці з Криму. Упродовж всього часу, поки в Україні триває війна, Оксана Новікова та її родина займаються активною волонтерською діяльністю.

«Ми не вміємо бути щасливими: ні ми, ні покоління наших батьків, ні покоління наших дідів»

Батько Оксани Новікової народився в Криму, мати — у Сибіру. У село Мазанка в Криму їхні родини переїхали в середині ХХ століття. Саме там народилася Оксана. Окрім неї, у родині були ще дві молодші дочки: Світлана та Вікторія. Їхній батько спершу був фельдшером, а потім отримав фах інженера. Мати працювала педіатром. Пані Оксана напівжартома називає себе дитиною радянських інтелігентів.

В історії родини Оксани Новікової є сторінки, які вона продовжує відкривати вже у дорослому віці. Її родина і по батьковій, і по материній лінії, як припускає пані Оксана, зазнала репресій. Їй відомо все ще дуже небагато, як-от, що її дідусь відразу після Другої світової війни був висланий у Сибір, де працював на золотих копальнях, а після переїзду в Крим не міг знайти більш гідної для себе роботи, ніж робота токаря. Дідусь загинув за невідомих обставин у 1983 році.

Дізнаючись усе нові й нові деталі історії своєї родини, Оксана Новікова щоразу замислюється над травмою, яку їм всім завдав Радянський Союз.

Дитинство в Криму: навчання і розвиток критичного мислення

Свої дитячі роки Оксана Новікова вважає щасливими: «Дитинство — це все одно дитинство. Яке б воно не було». Жила її родина доволі бідно, однак чарівна природа Криму, сестри і друзі, з якими вона проводила час, наповнювали її життя приємними подіями. Вона згадує часи, коли до її батьків приходили друзі та знайомі з Сибіру, і те, як вони всі веселилися. Згадує час, проведений з родиною — а вона в Оксани була велика, — як разом готували щось на кухні, як щось святкували…

У 1983 році Оксана вже жила з батьками та двома молодшими сестрами у Сімферополі, почала ходити до школи. Хоча часи були ще радянські, багато вчителів і у початковій школі, і у старшій намагалися навчити своїх вихованців критично мислити, ставити запитання, наприклад, щодо історії та ін.

80-ті роки: отримання квартири, подорож у Київ та відраза до радянської системи

Батьки Оксани Новікової дуже довго не могли отримати квартиру у Сімферополі, хоча як багатодітна сім’я мали на це право. Роки виборювання можливості отримати ту омріяну квартиру вона називає пекельними, а систему, яка завдавала людям таких страждань, вважає створеною лише для приниження людської гідності.

У школі Оксана Новікова вчилася добре, але, як визнає сама, відчувала неприязнь до штучної радянської системи. Її родина, як і родини більшості мешканців Криму, була російськомовною. Українську вивчали у школі, але мало хто спілкувався нею. Уперше молода Оксана почула українську мову на вулицях Києва, куди приїхала з батьками у червні 1986 року. Вони прожили у Києві тиждень, відвідували визначні місця столиці. Тож Оксана отримала дуже приємні враження про місто.

Контрастувала з враженнями про Київ її шкільна поїздка в Санкт-Петербург на початку 90-х років. Цю мандрівку вона називає суцільним жахом. І хоча Оксана не могла не помітити краси самого міста, та саме тоді вперше відчула ненависть до імперіалізму.

Молодість, навчання, кар’єра

На вибір професії Оксани Новікової вплинуло її бажання бути корисною і займатися потрібною справою — істотно до цього доклалося й те, що її маму вважали дуже доброю лікаркою, і те, що вона все життя спостерігала, як важко працює її батько.

Сама Оксана працювати почала у 13 років — влаштувалася помічницею на кухню дитсадка. Уже з 14 років вона мала трудову книжку. Це була можливість заробляти на особисті потреби, на одяг та розваги. Хоча тоді і за гроші небагато можна було купити, тож юна Оксана мусила щось для себе шити і в’язати, адже хотіла бути красивою і привабливою.

Пані Оксана жартує, що завжди заздрила тим молодим людям, які чітко знали, ким вони хочуть бути. У 1993 році вона вступила до Кримського медичного університету імені С. І. Георгієвського на спеціальність «Стоматологія». Однак навчання не закінчила — усвідомивши відсутність кар’єрних і фінансових перспектив роботи, покинула виш, а згодом закінчила комерційний ВНЗ за спеціальністю «Юриспруденція». Працювати юристом їй завадило небажання брати участь у корупційних схемах, які асоціювалися у неї із професією правника.

Під час навчання в медуніверситеті пані Оксана зустріла свого майбутнього чоловіка. Спільно з ним згодом заснувала свій перший бізнес, пов’язаний з експортом техніки для збирання рису. Ця діяльність давала пані Оксані відчуття незалежності, а також фінанси, необхідні для комфортного життя. Однак уже наприкінці 90-х років їхні взаємини з чоловіком почали руйнуватися і вона залишилася сама з маленьким сином — життя довелося починати з чистого аркуша. 

З другим чоловіком Оксану Новікову довгий час поєднувала дружба: «Спочатку він був другом нашої родини і мене підтримував просто як товаришку. А потім якось так сталося, що він став набагато більшим для мене. І він став для мого сина майже татом. І допомагав мені пережити всі складнощі в моєму житті». Те, що її чоловік також займався підприємницькою діяльністю, але у іншій сфері, нафтопереробній, дозволило їм обом будувати стосунки на принципах рівності і взаєморозуміння.

«Початок 2000-х був дуже складним»

У 2001 році Оксана Новікова заснувала компанію «Агроарт», яка спеціалізувалася на виробництві хліба та кондитерських виробів. Ці часи, на думку пані Оксани, стали важкими для підприємницької діяльності, оскільки політична та економічна ситуація в Україні була хаотичною і нестабільною. 

Водночас це був час, коли бізнес почав ставати, за словами пані Оксани, цивілізованішим. Сприяв цьому й обмін досвідом між різними підприємцями, і вихід багатьох компаній на міжнародний рівень. У цей час утворилася «Спілка пекарських центрів», яка допомагала об’єднувати досвід багатьох виробників, розбудовувати перспективи захисту спільних інтересів.

Великим здивуванням і натхненням для Оксани Новікової були події Помаранчевої революції. Вони стали для неї часом усвідомлення, що український народ здатен боротися проти умов, за яких Україну могла б політично підпорядкувати собі Росія, як це вже раніше сталося з Білоруссю.

«Період з 2004 по 2010 рік був періодом розквіту для малого та середнього бізнесу. Періодом накопичення якогось незалежного капіталу». Однак з приходом до влади Януковича ситуація знову почала змінюватися в гірший бік. Саме тоді, уже не вперше за час своєї діяльності, однак дуже гостро пані Оксана відчула, як росте загроза не лише для української економіки, а й для всієї країни.

Революція гідності та анексія Криму

Революція гідності 2013–2014 років стали для Оксани Новікової, за її словами, джерелом «божевільного натхнення». Люди, яких вона зустрічала на Майдані Незалежності, дали їй нову нагоду побачити, що в Україні є ті, хто має спільні цінності, готовий боротися задля свого майбутнього та майбутнього своїх дітей.

Початок анексії Криму пані Оксану застав за кордоном, і поверталася вона вже «в іншу країну». Для її родини та друзів почався нетривалий, але від того не менш складний та небезпечний період спротиву російській загрозі. Наймасштабнішою з цих акцій спротиву, до яких вони долучалися як співорганізатори, була толока «Жінки Криму за мир», участь у якій, за підтримки руху «Євромайдан-Крим» та кримськотатарських активістів, брали переважно жінки. Згодом відбулися акції до роковин Тараса Шевченка, на які також збиралася кількатисячна публіка.

Питання особистого вибору та відповідальності завжди стояло для Оксани Новікової гостро. Саме тому, коли небезпека для її родини стала дуже великою, вона вирішила припинити діяльність своєї компанії. 14 березня 2014 року вона з родиною, її сестра та друзі покинули Крим.

«Кримська хвиля» та «Кримська перепічка»

На рішення Оксани Новікової залишитись в Україні великою мірою вплинула та підтримка, яку вони відчули після переїзду до Львова. Від самого початку вона зосередилася на допомозі іншим внутрішньо переміщеним особам. Спільно з сестрою Світланою пані Оксана заснувала громадську організацію «Кримська хвиля», яка допомагала вимушеним переселенцям з реєстрацією та отриманням документів, пошуком роботи чи започаткуванням бізнесу, пошуком можливостей виїзду за кордон тощо. Співзасновниками громадської організації також були Тимур Баротов, Енвер Бекіров, В’ячеслав Амбросов.

Через рік, коли ці процеси стали більш налагодженими і з’явилась організація «Крим:SOS», а потік вимушених переселенців зменшився, діяльність громадської організації почала сповільнюватися. Тоді пані Оксана з сестрою зосередилась на відкритті пекарні «Кримська перепічка». Відтоді і дотепер пекарня є не лише комерційним, а і своєрідним соціальним і волонтерським проєктом, який, наприклад, забезпечує роботою переселенців, сприяє поширенню інформації про кримську культуру, об’єднує всіх, у кого спільні цінності та бачення майбутнього України і Криму у складі України. Тривалий час у кав’ярні проводили англійський розмовний клуб, досі відбуваються різноманітні мистецькі та культурні події. 

На початку повномасштабного вторгнення Росії «Кримська перепічка» випікала хліб для нових вимушених переселенців та українських захисників. Пані Оксана пригадує, що коли підписувала договір про оренду приміщення для пекарні, то обговорювала з власником можливі форс-мажорні обставини: «Договір підписували ми 20 січня 2022 року. І ми обговорювали в нотаріуса різні нюанси і форс-мажори. І один з форс-мажорів, на які я сказала, який ми точно повинні врахувати, — це війна. <...> А я кажу, що може таке статися, що я взагалі не буду працювати як бізнес, що це буде просто соціальний проєкт, де ми будемо пекти хліб для військових. І насправді вже через місяць часу воно так і було».

Життя у Львові та віра у повернення до Криму

Уже у 2014 році пані Оксана відчула, що Львів їй подобається, що тут їй цікавіше жити: на відміну від рідного Криму, тут було насиченіше культурне життя. З самого дитинства вона любила досліджувати природу півострова, захоплювалася археологією, а згодом це зацікавлення розділив і її чоловік. Відтак, переїхавши до Львова, вони почали досліджувати новий регіон, наприклад, об’їздили більшість містечок області. Пані Оксані властивий оптимізм і гумор, тому вона вірить, що можна і Львівщину дослідити, і у Крим повернутись.

Від часу свого переїзду сюди Оксана Новікова встигла побувати і громадською діячкою, і волонтеркою, і студенткою. Тут подорослішав та вибрав життєвий шлях її син Богдан, народилася і, на жаль, померла донька Соня. Як і більшість вимушених переселенців, вона та її родина не могли не зустрітися, наприклад, з проблемою пошуку житла або пошуку нової школи для сина. Труднощі в особистому житті та в бізнесі пані Оксані допомагає долати не лише підтримка рідних та друзів, а й сильний, упертий характер. Свою підприємницьку діяльність у 2023 році вона вважає способом долучатися до змін у країні: «Життя все одно продовжується, не дивлячись ні на що».

________________________________________
 

Oksana Novikova is an entrepreneur, a manager, a volunteer, and a patriot. She was born on March 24, 1976, in Crimea, where she was living, studying, working, and running a successful business up until March 2014. In 2013-2014, she took part in the Euromaidan protests.

At the end of February and in March 2014, when Russian troops entered Crimea, Oksana Novikova, her husband, and friends co-organized protests against Russian military presence in Crimea. When it was no longer safe for Oksana and her family to stay in Crimea, they decided to leave.

Since March 2014, Oksana has been living in Lviv. She has founded her bakery here, “Krymska Perepichka” (“Crimean Baking”), where she hires, among others, internally displaced people from Crimea. Throughout the whole period of war in Ukraine, Oksana Novikova and her family have been active volunteers.

“We don’t know how to be happy — either ourselves or our parents’ and grandparents’ generations”

Oksana Novikova’s father was born in Crimea, while her mother was born in Siberia. Their families moved to Mazanka village in Crimea in the middle of the 20th century. That’s where Oksana was born. Apart from her, her parents had two younger daughters: Svitlana and Viktoriia. Their father worked as a paramedic, later receiving an engineer’s degree. Her mother was a pediatrician. Oksana half-jokingly calls herself a child of Soviet intelligentsia.

There are pages in the family history that Oksana continues to discover as an adult. Her father’s and her mother’s ancestors probably underwent repressions. She still knows very little, like the fact that her grandfather was sent to Siberia straight after World War 2, where he worked in golden mines, and on returning to Crimea, the best job he could find was a turner. Granddad died under unknown circumstances in 1983.

As she gets to know more and more details of her family history, Oksana Novikova is constantly analyzing the trauma they all suffered because of the Soviet Union.

Childhood in Crimea: studying and critical thinking development

Oksana Novikova considers her childhood years to be happy ones: “Childhood is still childhood, anyway. No matter what.” Her family was quite poor, but marvelous Crimean nature, her sisters and friends filled her life with pleasant events. She remembers it when her parents were visited by their friends from Siberia, and the fun they all had. She recalls the time she spent with her numerous family, cooking or celebrating together.

In 1983, Oksana lived with her parents and younger sisters in Simferopol and started going to school. Despite the fact that it was the Soviet era, a lot of teachers both in primary and high school put an effort to teach their students to think critically, to question history, etc.

1980s: receiving their own flat, travel to Kyiv, and disgust towards the Soviet system

Oksana Novikova’s parents failed to receive their own flat numerous times, although, being a large family, they were entitled to it. As far as Oksana is concerned, years of trying to get
a dream flat were a complete hell, and the system inflicting all those sufferings had been created solely for the purpose of people’s humiliation. 

Oksana was a good student; however, she was hostile towards the artificial Soviet system. Her family, like most residents of Crimea, was Russian-speaking. They learned Ukrainian at school, but hardly anyone spoke it. Oksana heard Ukrainian for the first time on Kyiv streets, when she came there with her parents in June 1986. They spent a week in the capital, visiting all the sights. Thus, Oksana formed a very nice impression of the city.

A huge contrast to that was their school trip to Saint Petersburg in the beginning of the 1990s. She recalls this trip as a complete horror. Although Oksana couldn’t help but notice the city’s charm, that was also the first time she felt hatred towards imperialism.

Youth, education, career

Oksana’s desire to be useful and do important work played the main role in her occupation choice. The other significant factor was her mother’s being acknowledged as a really good doctor and her father’s hard work.

Oksana herself started working at the age of 13. She worked as a kitchen assistant in a kindergarten. She received her employment book at the age of 14. It was her chance to earn money for her own needs, clothes, and entertainment. There was hardly anything you could buy even if you had money; therefore, young Oksana had to sew and knit some clothes for herself to be pretty and appealing.

Oksana jokes that she was always jealous of people who knew whom they wanted to be. In 1992, she entered Crimea Medical University named after S. I. Georgievsky, choosing the dentistry department. She never graduated from that university, though, dropping out after realizing she would neither be rich nor build a good career with that occupation and getting a law degree at a commercial university instead. She didn’t work a day as a lawyer, though, due to her reluctance to take part in corruption schemes she associated with the lawyer occupation. 

During her studies at the university, Oksana met her future husband. Together, they soon founded their first business, connected with the export of rice gathering equipment. This activity gave Oksana the feeling of being independent and the finances she needed for a comfortable life. However, at the end of 1990, relations with her husband worsened, and she was left alone with a baby son, having to start everything from scratch.  

For a long time, she had been friends with her second husband: “At first, he was our family friend and supported me as a friend. Only later did it turn out that he meant much more for me. He also became almost a father to my son and helped me overcome all the hardships in my life.” The fact that her husband was also a businessman, working in an oil refinery, let them build equal and mutually understanding relations.

“The beginning of the 2000s was very hard”

In 2001, Oksana Novikova founded the “Agroart” company, specializing in bread and pastry production. As far as Oksana is concerned, these times were hard for entrepreneurship, as the political and economiс situation in Ukraine was chaotic and unstable. 

Simultaneously, it was time for the business to become more civilized, as Oksana claims. The exchange of experience among businessmen, as well as numerous companies moving to the international level, were all very beneficial. It was then that “Spilka Pekarskych Tsentriv” (“Bakery Centers Union”) was created, helping to unite different producers’ experiences and build perspectives for mutual interest protection.

Orange Revolution events became a great surprise and inspiration for Oksana Novikova. That was a moment for her to realize that Ukrainian people could fight against conditions where Ukraine would be politically subordinate to Russia, which had already been the case with Belarus.

“The period from 2004 to 2010 was a time for small and medium businesses to flourish. It was a period when it was possible to accumulate some independent equity.” Unfortunately, with Viktor Yanukovych coming to power, the conditions started to worsen again. It was then that Oksana once again felt the acute danger rising, not only for the Ukrainian economy but for the whole country.

Revolution of Dignity and the annexation of Crimea

The Revolution of Dignity in 2013–2014 became the source of ” unlimited inspiration” for Oksana. People she had met on Maidan Nezalezhnosti gave her a new chance to see that there were those in Ukraine who shared the same values and were ready to fight for the future of themselves and their children.

The beginning of the Crimea annexation caught Oksana abroad, and she returned to “a totally different country.” Then, her family and friends lived through a short but very intense and dangerous period of protesting the Russian threat. The largest protest they co-organized was a gathering called “Crimean Women for Peace”, consisting almost entirely of women and supported by the “Euromaidan-Crimea” movement and Crimean Tatar activists. Shortly, there were meetings dedicated to Taras Shevchenko’s anniversary, attended by several thousand people, too.

The issue of personal choice and responsibility had always been an important one for Oksana Novikova. That’s why, when her family was in great danger, she decided to stop her business. On March 14, 2014, Oksana, her family, her sister, and friends left Crimea.

“Crimean Wave” and “Crimean Baking”

Oksana Novikova’s decision to stay in Ukraine was dictated to a large extent by the support she had received after moving to Lviv. From the very beginning, she focused on providing assistance to other internally displaced people. In joint efforts with her sister Svitlana, Oksana founded a public organization called “Krymska Khvylia” (“Crimean Wave”), that helped IDPs with registration and documents, job seeking or starting their business, looking for possibilities of going abroad, etc. Tymur Barotov, Enver Bekirov, and Vyacheslav Ambrosov were co-founders of the organization.

A year later, when the processes were running smoothly and the “Krym:SOS” (“Crimea:SOS”) organization appeared, with the flow of forced migrants decreasing, the activity of the public organization started to slow down. At that point, Oksana and her sister focused on the opening of “Krymska Perepichka” bakery chain. Since then and up until now, the bakery has been not only a commercial but also a social and voluntary project, providing jobs for internally displaced people, facilitating the spread of information about Crimean culture, and joining everyone with shared values and a vision of the Ukrainian future and Crimea as a part of Ukraine. An English-speaking club has been taking place in the bakery for quite a while, and various art and cultural events are still being organized there. 

At the beginning of the full-scale Russian invasion, “Krymska Perepichka” baked bread for a new wave of internally displaced people and Ukrainian defenders. Oksana recalls her signing a lease agreement for the bakery and discussing possible force majeure situations: “We signed the agreement on January 20, 2022. And we were discussing different details and force majeure situations. One of them, which I specifically pointed out, was a war. <...> And I told them it was possible we would not be working as a business at all but as a social project, baking for the military. A month passed, and it became true.”

Life in Lviv and return to Crimea

Back in 2014, Oksana liked Lviv from the first sight; she felt it was more interesting to live here, with Lviv’s busy cultural life, than in her native Crimea. She has loved to research the nature of the peninsula since her very childhood; she admired archeology, a hobby her husband later shared. Thus, after moving to Lviv, she started to research a new region by driving around most of the towns in Lviv region. Oksana is an optimistic and humorous person. She believes she can both explore Lviv region and come back to Crimea.

Since moving here, Oksana Novikova has been a public figure, a volunteer, and a student. Lviv is the city where her son Bohdan has become an adult and chosen his life path, a place where her daughter Sonia was born and, alas, died. Like most internally displaced persons, Oksana faced problems while looking for housing for her family or a school for her son. She manages to overcome any hardships in her personal and professional life not only thanks to the support from her family and friends but also because of her strong and stubborn character. In 2023, she considers her business to be a way of joining the process of change in the country: “Life goes on anyway, no matter what.”