"Петро був самий старший 27-го року, о. Він як з Польші, звідтам як виїжджали, виїжджали до Башні, до станції, на станцію Башня. От і вони, ну шо він поїхав туда в Молодів ше взяти пацят взяти, і то ше січкарню взяти. І січкарню взяти. То вони взяли, вони поїхав ше з дідом, ше був дід Походай ше такий жив, та як мій мій дідо. От. Вони поїхали туда до Молодова, взяли ту січкарню, взяли пацє взяли звідтам. Тіко виїжджати зі села, по селі вже до кінця тево їхали. Підійшли поляки, зупинили їх, заїжджайте, каже, до цього, до сільської ради там. Тої міра їхня, от, шоб приїхати туда. А він подумав, думає: “Так, я заїду туда, а вони подивляться і коні гарні”, хотіли ті коні забрати. [...] І він думав, думав, “я возьму ті кіньми”. Він раз, так на поворот, на поворот втік. І на асфальт і по асфальті тікати сюда до Башні, де ми, де нас виселили туда, ми вже були там, всі. Там такі зробили такі будки, от, понакривалися від дощу, всьо. А вони думали, шо він вже повинен бути вже там, від їхнього тій конторі, а вони значить раз, поперед ті, і хотіли його пересікти. Бо він поїхав туда, а вони з тої сторони дороги були. Зразу вони сюда вилітають, а він акурат проїжджає по перейти дорогу їм. І вони тоді давай стріляти за ним. Вони так стріляли ну правду, коні не вбили, ні нічого. І нo тико так є, він впав на возі. І йому не ранили, і не тільки треба було.[...] Там по блюзці тілько-но заділи там пулями, от і він так як їхав, він зразу, знаєш, в рів, і тим ровом. І вони не могли його догнати там. І він так зара поворот, він зараз на той поворот пішов. От. І втік від них. На другий день приходять ті поляки, приходять туда до, де ми були там, в ті шалаші ті. Приходять туда, до тих коней і раз, раз. Гладять ті коні, ну. А в той момент прийшли наші хлопці. Десь були там десь рядом і зайшли, за той шалаш якраз, де ми сиділи там, вони зайшли туда. То так, то одна сім’я, то друга, то третя, то четверта. Всі так розположені всі там. І вони прийшли сюда ті хлопці, і подивились, і каже: “А шо то прийшли вони, - каже, - сюда?” – “Та поляки прийшли, певно хочуть забрати ті коні”. Ось. Хочуть забрати ті коні. Вони прийшли і гладять, і глядять ті коні. А ті два хлопці, шо були, вже ті вже старше були хлопці. Прийшли, раз, до них і кажуть: “Шо ви хочете тих конів?” Правда вони їх забрали, вони були вооружоні були, о. І тих поляків забрали, і повели. А де вони повели їх, то ніхто не знає. Нам ніхто, ніхто, ніхто нічо не казав. Чи де в лісі де постріляли, чи шо зробили, уже мені нічо не сказали. О, і ті коні в нас таки залишили. Та бо один лошак мав півтора року, а другий три роки, от були, така пора була."
