The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Volodymyr Sereda Володимир Середа (* 1934)

• народився 2 грудня 1934 року в селі Ляшки Ярославського повіту в Польщі в українській родині

• перший яскравий спогад дитинства пана Володимира - 1 вересня 1939 року, коли нацистська армія вступила в село Ляшки

• ховаючись від вибуху, бачив вступ Радянської Армії

• його батька заарештували за націоналістичну діяльність брата Володимира

• відвідував польську школу, але згодом був примусово депортований до Радянського Союзу з родиною

• після депортації на Тернопільщину сім’я збідніла, втративши власне господарство

• вступив на навчання до Львова, де живе сьогодні

• Володимир Середа - голова Спілки асоціацій депортованих українців “Закерзоння” та член Львівського обласного соціально-культурного товариства “Надсяння”

Володимир Середа народився 2 грудня 1934 року в селі Ляшки, Ярославського повіту (Польща) у сім’ї Миколи Середи (1902 року народження) та Марії Карапити (1908 року народження). Сім’я Середів мала велике домашнє господарство та власну столярню. Батько брав активну участь у створенні «Маслосоюзу» у селі.  

Початок Другої світової війни

Першим яскравим дитячим спогадом пана Володимира є 1 вересня 1939 року – входження нацистського війська у село Ляшки: «Для нас, сільських дітлахів, то була неймовірна подія – танки, автомобілі».

Із початком Другої світової війни, його батька мобілізували до польського війська. І за деякий час, він попав у нацистський полон на території Північно-Східної Пруссії. Опісля полону Микола Середа уже повернувся в радянські Ляшки.

«Це така шалена різниця, навіть в зовнішньому вигляді», - згадує Володимир Середа про прихід Червоної армії в рідне село. В одній з кімнат хати Середів оселився радянський офіцер Ушаков, про якого пан Володимир має досить теплі спогади.

Невдовзі сім’ю Середів внесли у список на переселення у Бессарабію. Проте, вагітна матір Володимира Середи вмовила залишити їх у Ляшках. 

Пан Володимир запам’ятав 1941 рік двома подіями: приходом нацистської влади й початком шкільного навчання. Вивчення німецької мови у школі, дозволили хлопчику вести бесіди з німецькими солдатами, які осіли в селі. Він добре пам’ятає, як з одним із них вів пізнавальну бесіду про гвинтівки. 

Бої в 1944 році у рідному селі

У кінці липня 1944 року біля села Ляшки розгорнулися бої між Червоною та нацистською арміями. Щоб врятуватися від бомбардувань, вся сім’я Середів відправилася до Анастасії Волошин – жінки, якій приписували надсилу й вміння, в сусіднє село Тухля: «Там вкинули бомбу, там спалили хату. Одним словом – знущалися з людей».

Вже перебуваючи у Тухлі, Володимир Середа побачив вступ Червоної армії на їхні землі. Червоноармійці замасковувалися у садибах людей, відтак, повернутися у рідну хату в той момент пан Володимир з своєю сім’єю не могли. 

Приблизно у кінці 1944 року батька Володимира Середи – Миколу Середу арештовує польська влада за діяльність його рідного брат. Брат, свого часу, входив до лав німецької поліції, пізніше – брав участь в українському русі опору. На довгі благання матері – Марії Середи, батька відпустили із тюрми за деякий час.

Польсько-українські відносини

Пан Володимир пригадує польську сім’ю Гальвів, які жили по сусідству. З цими людьми сім’я Середів зберегли теплі відносини, незважаючи на постійні зміни влади та наростання польсько-українських конфліктів у той час.

Водночас, з кінця 1944 року відносили між українцями та поляками у селі почали ускладнюватись: на чоловіків чатувала небезпека. Ці конфлікти інколи накладались навіть на дитячі стосунки маленьких українців та поляків.

Четвертий та п’ятий клас Володимир Середа провчився у польській школі. Навчання велося польською мовою. 

Початок виселення українців

На початку 1946 року почалось поступове виселення українців із Ярославщини до Радянського Союзу.

21 березня 1946 року сім’ю Середів переселяють в Радянський Союз, на Тернопільщину. На збори їм дали дві години: «Я вже був надто свідомий трагедії нашої». Сім’я Середи взяли з собою частину свійських тварин – корову та двох коней.

Шлях до нового дому

Збірним пунктом була залізнична станція Радимно. Там людей поселили у бараки для зберігання вантажів. «Вдень – ще так-сяк. А вночі приходили батяри-поляки, і кидали через вікна у нас камінці». Там Володимир Середа із сім’єю перебував кілька днів.

Із Радимно ешелон виїхав до станція Журавиця, де перебували близько п’яти днів. «Кожний день там був каторгою», - на той момент у людей закінчувалась їжа для себе й худоби. Не були забезпечені жодні санітарні умови. Піднявся бунт – люди вимагали якнайшвидшого продовження руху складу. 

Наступною зупинкою складу став Перемишль. Пан Володимир зазначає, що у цьому пункті було значно легше, бо це місто. Але одразу із Перемишля, ешелон відправився до прикордонного пункту. 

Прибуття на Тернопільщину

Кінцевою станцією були Великі Бірки біля Тернополя. Опісля, приїзду новоприбулі повинні були шукати собі житло серед хат виселених поляків у навколишніх селах. Сім’я Середів оселилась у селі Байківці, в п’яти кілометрах від Тернополя. 

Одразу відчутною була відмінність в архітектурі хат та говірці. Сім’я Середів почали ділити житло із іншою сім’єю із села Ляшки – одна кімната для однієї сім’ї. Нове житло було значно меншим та з дешевших матеріалів, ніж рідна покинута хата. 

Володимир Середа пішов у нову школу знову в четвертий клас, бо в Байківцях була лише початкова школа. Батько – Микола Середа почав працювати столярем на птахофабриці в селі Біла поблизу Тернополя. 

Складна ситуація склалася із веденням господарства. Відбувалася масова колективізація, утримувати особисте господарство ставало неможливо. Тому, невдовзі сім’я відмовилася від свійських тварин й обробітку землі. 

«Наша депортація тривала з 1944 по 1951 роки. Ми в біді зжилися», - пригадує Володимир Середа про переселення й освоєння на новій землі українців із Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини. 

Переїзд до Львова

Володимир Середа середню школу закінчував в сусідньому селі. У 1952 році він вступив на фізичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Там же, на кафедрі теоретичної фізики, вчився на аспірантурі. Опісля, викладав в університеті «Львівська Політехніка».

Володимир Середа є головою Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» та членом Львівського регіонального суспільно-культурного товариства «Надсяння».

 

Volodymyr Sereda was born on December 2, 1934, in the village of Liashky, Yaroslavl County (Poland) in the family of Mykola Sereda (born in 1902) and Mariya Karapyta (born in 1908). The Sereda family had a large household and its own carpentry shop. His father took an active part in the creation of the “Maslosoyuz” in the village. 

The beginning of the WWII

Mr. Volodymyr’s first vivid childhood memory is September 1, 1939, when the Nazi army entered the village of Liashky: “For us as village children, it was an incredible event - tanks, cars.”

With the outbreak of World War II, his father was mobilized into the Polish army. And after some time, he was captured by the Nazis in Northeast Prussia. After the captivity, Mykola Sereda returned to the Soviet Liashky.

“It’s such a crazy difference, even in appearance,” Volodymyr Sereda recalls of the arrival of the Red Army in his native village. Soviet officer Ushakov, about whom Mr. Volodymyr has quite fond memories, settled in one of the rooms of Sereda’s house.

Soon the Sereda family was included in the list for resettlement to Bessarabia. However, Volodymyr Sereda’s pregnant mother persuaded them to leave them in Liashky. 

Mr. Volodymyr remembered 1941 with two events: the advent of Nazi rule and the beginning of schooling. Learning German at school allowed the boy to have conversations with German soldiers who settled in the village. He remembers well how he had an informative conversation with one of them about rifles.

1944: Fighting in the native village 

At the end of July 1944, fighting broke out between the Red Army and the Nazi armies near the village of Liashky. To escape the bombing, the entire Sereda family went to Anastasiya Voloshyn, a woman who was credited with strength and skill, in the neighboring village of Tukhlia: “Here and there a bomb was dropped, or a house was set on fire. In a nutshell, they were mocking people.”

Already in Tukhla, Volodymyr Sereda saw the Red Army entering their lands. The Red Army concealed themselves in people’s estates, so Mr. Volodymyr and his family could not return to their homes at that time. 

Around the end of 1944, Volodymyr Sereda’s father, Mykola Sereda, was arrested by the Polish authorities for his brother’s activities. His brother, at some time, was a member of the German police, and later took part in the Ukrainian resistance movement. After the long pleas of his mother, Mariya Sereda, his father was released from prison for some time.

Relations between Poles and Ukrainians

Mr. Volodymyr recalls the Polish Galvy family, who lived next door. The Sereda family maintained warm relations with these people, despite the constant changes of power and the growing Polish-Ukrainian conflicts at that time.

At the same time, from the end of 1944, relations between Ukrainians and Poles in the village began to become more complicated: men were in danger. These conflicts were sometimes superimposed even on the childish relations of young Ukrainians and Poles.

Volodymyr Sereda studied fourth and fifth grade at a Polish school. The studying was conducted in Polish. 

The expulsion of Ukrainians

At the beginning of 1946, the gradual expulsion of Ukrainians from the Yaroslavl region to the Soviet Union began.

On March 21, 1946, the Sereda family was relocated to the Soviet Union, to the Ternopil region. They were given two hours to pack: “I was already too aware of our tragedy.” The Sereda family took with them some of their livestock - a cow and two horses.

Journey to new home

The assembly point was the Radymno railway station. There, people were housed in storage barracks. “In the daytime, it was more or less bearable. And at night the Polish men came and threw stones at our windows.” Volodymyr Sereda and his family stayed there for several days.

From Radymno the echelon left for Zhuravytsia station, where they stayed for about five days. “Every day there was a misery” - at that time people were running out of food for themselves and for the livestock. No sanitary conditions were provided. A riot broke out - people demanded the continuation of their resettlement as soon as possible. 

The next stop was Przemysl. Mr. Volodymyr notes that it was much easier at this point because it is a city. But immediately from Przemysl, the echelon went to the border checkpoint. 

Arrival in Ternopil region

The final station was Velyki Birky near Ternopil. After arrival, the newcomers had to look for housing among the houses of deported Poles in the surrounding villages. The Sereda family settled in the village of Baykivtsi, five kilometers from Ternopil. 

The difference in the architecture of the houses and the dialect was immediately noticeable. The Sereda family began to share housing with another family from the village of Liashky - they had one room for one family. The new housing was much smaller and made of cheaper materials than the native abandoned house. 

Volodymyr Sereda went to a new school, and he went again to the fourth grade because there was only a primary school in Baykivtsi. His father, Mykola Sereda, started working as a carpenter at a poultry farm in the village of Bila near Ternopil. 

A difficult situation has developed with farming. There was mass collectivization; it became impossible to maintain a personal household. Therefore, the family soon gave up livestock and tillage. 

“Our deportation lasted from 1944 to 1951. We were united by our misery,” Volodymyr Sereda recalls of the resettlement and adaptation of Ukrainians from Lemkivshchyna, Nadsyannia, Pidliashia, and Kholmshchyna on the new land. 

Moving to Lviv

Volodymyr Sereda graduated from high school in a nearby village. In 1952, he entered the Faculty of Physics of Ivan Franko University of Lviv. There, at the Department of Theoretical Physics, he studied in a postgraduate program. Later, he taught at Lviv Polytechnic University.

Volodymyr Sereda is the chairman of the Union of Associations of Deported Ukrainians “Zakerzonnia” and a member of the Lviv Regional Socio-Cultural Society “Nadsyannia”.