The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Наталія Тітомир Natalia Titomyr (* 1973)

• народилась 26 жовтня 1973 року в місті Сєвєродонецьк

• у 1990 році вступила до Міжнародного інституту управління, бізнесу і права у Слов’янську

• у 1994 році переїхала до Краматорська

• 1996 року почала працювати у відділі реклами в банку «INKO»

• того ж року звільнилась і працювала у виданні «Восточный проект» («Cхідний проєкт»)

• 1998 року заснувала рекламну агенцію «Хамелеон»

• у 2004 році розпочала бізнес із ландшафтного дизайну й автоматизованих систем поливу

• у лютому 2011 року заснувала благодійний фонд «Друг», який допомагає безпритульним тваринам

• у травні 2014-го, під час боїв за Краматорськ, разом з родиною виїхала до селища Печеніги Харківської області

• 8 липня 2014 року повернулась до Краматорська

• у кінці 2020 року обрана депутаткою міської ради від партії «Наш Краматорськ»

• напередодні повномасштабного російського вторгнення, 23 лютого 2022 року, брала участь у мітингу «Краматорськ — це Україна»

• з 25 лютого 2022 року займалась волонтерською діяльністю у Краматорську

• навесні 2024 року залишається у Краматорську разом з родиною та тваринами

You can find the English-language version below.

Česká verze celého příběhu následuje po ukrajinském originálu a anglickém překladu:

Краматорська підприємиця Наталія Тітомир пройшла довгий шлях від домогосподарки, яка не цікавилася політикою, до депутатки міської ради, волонтерки, яка допомагає цивільним, та голови благодійного фонду, що опікується безпритульними тваринами.

«Моє дитинство було просто прекрасним» 

Наталія Вікторівна Тітомир народилась 26 жовтня 1973 року в місті Сєвєродонецьк. Росла в люблячій родині, батьків ласкаво називала «папочка» і «мамусенька». Батькова родина — з Криму, а більш віддалені родичі були вихідцями з Польщі, які колись носили прізвище Тітамир. Мамина сім’я проживала у Московській області Росії. У Сєвєродонецьк батьки приїхали як молоді спеціалісти — працювати на заводі «Азот», який виробляв поліетиленову плівку за сучасними на той час технологіями.. 

У дитинстві Наталія була домашньою дитиною, не любила дитсадочки, не дуже полюбляла школу й терпіти не могла піонерські табори. Проте дуже любила читати, досліджувати і навіть певний час мріяла бути вченою. У школі, які всі в той час, була жовтенятком і піонеркою, але при цьому в піонерській діяльності активної участі не брала. 

Її класна керівниця була вчителькою української мови та літератури, але не сприяла любові дітей до свого предмету. До того ж від уроків української можна було легко отримати звільнення: «Це просто батьки приходять в школу і пишуть заяву: “Прошу звільнити мою дитину від української мови у зв’язку з тим, що…” — ти міг що завгодно написати, і у твоєї дитини з’являлося декілька вільних годин на тиждень». Більшість учнів та вчителів ставились до української мови як до чогось другорядного, непотрібного, і Наталія Тітомир запам’ятала місто свого дитинства та юності як виключно російськомовне. 

Молодість у скрутні дев’яності

Під час серпневих подій 1991 року, коли була проголошена незалежність України, Наталія саме перебувала в дитячому таборі. Її не цікавила політика, але вона добре пам’ятає, як її родина опинилась немов у невагомості, коли знецінились гроші й батькам довелося шукати шляхи виживання в зовсім нових умовах. На щастя, ще в 1990 році вони встигли зняти свої заощадження з банківського рахунку і заплатити за навчання доньки в інституті, а вже за декілька місяців усі гроші з’їла неймовірна інфляція. 

У 1990 році Наталія Тітомир стала студенткою Міжнародного інституту управління, бізнесу і права у Слов’янську, обравши новомодну тоді спеціальність «маркетинг». Керівництво ВНЗ позиціонувало його як перший в Україні комерційний заклад вищої освіти, навіть порівнюючи з Гарвардом. Насправді ж на той момент інститут ще не пройшов відповідної акредитації, а пізніше його ректора Федора Піддубного навіть переслідували за шахрайство. Але якістю освіти пані Наталія лишилась задоволена — в інституті викладали незвичні, сучасні й актуальні на той момент дисципліни: швидкочитання, ораторське мистецтво, сліпий десятипальцевий метод друку, англійську на високому рівні, маркетинг та менеджмент тощо.

Протягом навчання Наталія Тітомир та її хлопець Сергій, з яким вона почала зустрічатися ще у старших класах школи і разом вступила до інституту, жили дуже скромно: «Для нас було неймовірно дорого піти в студентську столову. Ми з Сергієм не могли собі цього дозволити. Ми готували самостійно, тільки з тих продуктів, що нам надсилали батьки раз на тиждень. А наші одногрупники могли ходити до ресторану поїсти. Тобто між нами була неймовірна прірва». 

На другий рік навчання пара переїхала до Краматорська, де відкрилась ще одна філія інституту. У 1994 році, випустившись з інституту, Сергій разом з другом-одногрупником заснували свій бізнес, пов’язаний з перепродажем товарів. Без жодного досвіду, але молоді й амбітні, «вони брались за все, що могло принести хоч якісь гроші». Наталії Тітомир Краматорськ сподобався не одразу. Спершу вона не мала друзів у місті, а більшу частину часу проводила вдома, багато читала й займалася хатніми справами. «Краматорськ став для мене простором, ніби кордонами, місцем, в якому я гуляла, дивилась на людей, як все тут виглядає і як все влаштоване». 

Комерційна директорка з пістолетом у сумочці

Провівши декілька років вдома, у 1996-му Наталія Тітомир влаштувалась у відділ реклами до банку «INKO». Саме там вона зробила перший у місті рекламний щит розміром два на чотири метри, повноколірний друк якого виконали в Донецьку. Через декілька місяців перейшла працювати керівницею відділу реклами в місцевий щотижневик «Восточный проект» («Східний проєкт»), що дало їй змогу краще познайомитися з містом та впливовими на той момент або просто цікавими людьми. Пані Наталія шукала рекламодавців і спонсорів для різних заходів у Краматорську, проводила з ними перемовини, організовувала розробку реклами тощо. А в 1998 році вони разом з чоловіком відкрили першу в Краматорську рекламну агенцію повного циклу «Хамелеон», де жінка обійняла посаду комерційної директорки. У 1990-х роках вести такий бізнес було вигідно, адже конкурентів у рекламній сфері майже не існувало. Майже все, що робила агенція, було для міста вперше.

Краматорськ тих часів був кримінальним та корумпованим. Але, за словами пані Наталії, люди «не знали іншого»: «Усі працювали за цими правилами. У нас просто не було інших можливостей». Вона навіть ходила з пістолетом у сумочці. Пістолет їй подарував чоловік — це вважалось корисним подарунком. 

У 2000 році пані Наталія народила сина, а вже за два тижні після пологів почала потроху виходити на роботу, адже без її участі справи в рекламній агенції загальмували. У 2004-му вона змінила напрямок роботи і відкрила свій бізнес з ландшафтного дизайну й автоматизованих систем поливу. 

Самореалізація: благодійний фонд «Друг»

У 2011 році Наталія Тітомир з однодумцями відродили благодійний фонд «Друг», який мав на меті піклуватися про безпритульних тварин. Засновницею його була Аліна Остафійчук. Друзі покійної на той момент пані Аліни передали новим керівникам документи й побажали успіху в нелегкій справі. У Краматорську проблема безпритульних тварин стояла вкрай гостро: собак та котів труїли, забивали, знущалися з них, і все це було безкарно. Пані Наталія та інші зоозахисниці декілька років збирали інформацію та досвід по всій країні, щоб зрозуміти, як вирішити проблему. Насамперед спрямували зусилля на механізм масової стерилізації безпритульних тварин. Активістки працювали над цим не один місяць, сприймаючи ініціативу як дуже особисту. Розробили проєкти стерилізаційних пунктів і планували встановити їх у кожному місті Донецької області. Перший такий відкрили в Маріуполі за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії. «Я вперше ходила цим стерилізаційним пунктом. Він матеріалізувався. Це були неймовірні враження! Це була не гордість, а скоріше те, що називають самореалізацією. Те, що ти так довго про це мріяв, хотів, робив, і от воно в реальності, у матеріальному світі втілилося», — пригадує пані Наталія.

Уже на самому початку роботи фонду зоозахисники створили перетримку: там тваринам надавали допомогу, опікувалися ними після операцій, шукали загублених або нових господарів. Волонтерам доводилось постійно шукати фінансування, щоб вирішувати нагальні проблеми. Великі підприємства не сприймали питання безпритульних тварин серйозно й завжди пропонували місце лише на звалищі. А міська влада не вважала за потрібне спонсорувати проєкт, тому БФ «Друг» завжди жив тільки на благодійні пожертви людей. 

Бої за Краматорськ: «Ти не можеш повірити, що це відбувається насправді»

12 квітня 2014 року Краматорськ захопили бойовики терористичної організації «Донецька народна республіка». Атмосфера в місті стала напруженою, містяни ховали свої машини, щоб бойовики не могли їх забрати. У травні пані Наталія з родиною та домашніми улюбленцями виїхала до селища Печеніги Харківської області. Тварин з притулку залишила в місті на перетримці у знайомих. Родина повернулась до Краматорська одразу після його звільнення — 8 липня. 

«Ти їдеш по безлюдному місту, і по вулиці мчить перекотиполе. Для мене це було настільки моторошно. Невідомо, звідкіля взялися ці перекотиполя, які бігли дорогами. Зрозуміло, відсутність дитячого сміху абсолютно. І коли з усього твого кварталу, коли ти приїхав, світяться лише два вікна. Тиша і не те щоб закинутість, а якась безлюдність — це було найяскравіше враження», — ділиться пані Наталія. 

Після деокупації місто переживало період економічного підйому, ставши по суті центром Донецької області. Краматорськ змінився не тільки зовнішньо, але й внутрішньо: у мешканців з’явилась можливість впливати на життя свого міста: «З того боку з’явився простір, тому що досі твоя участь була в механічному обстукуванні цієї бетонної стіни: стук-стук-стук. Це максимум того, що ти міг зробити. І от, мабуть, після [20]14 року вперше замість бетонної стіни як мінімум двері. Бог з ними, нехай вони поки що були не дуже відчинені, але ти хоча б побачив двері й можливості їх відчинити».

Депутатство та життя під час повномасштабної війни

У кінці 2020 року Наталія Тітомир балотувалась у депутатки міської ради від партії «Наш Краматорськ». Її було обрано, і вона досі працює на цій посаді. 

За два тижні до повномасштабного вторгнення Росії в пані Наталії було відчуття, що війна неминуча, попри те що більшість впливових людей у Краматорську думали інакше. У приватних розмовах більшість краматорців казали, що хвилюються за майбутнє, але на рівні міської ради не було жодної підготовки до вторгнення. Оскільки син пані Наталії був уже дорослий, вона не готувалась до виїзду.

Ввечері 23 лютого 2022 року в центрі міста відбувся мітинг «Краматорськ — це Україна», де зібрались прості жителі та представники місцевих органів влади, щоб висловити свою єдність перед російською загрозою. Була там і пані Наталія: «Саме в той вечір у нас був дуже позитивний настрій. Це іноді трапляється, коли поруч багато людей, які думають так само, як і ти. Коли ти бачиш навколо ці світлі обличчя, велику кількість прапорів. Ми підзаряджали одне одного своєю присутністю».

24 лютого для пані Наталії минуло в перегляді новин і дзвінках близьким. А вже наступного дня вона долучилась до команди волонтерів, які зміцнювали мішками з піском блокпости й лікарні: «Мішок, руки, лопата — ми дійсно були як одна команда, яка слідкує за всім, і нам навіть слів не потрібно було говорити». Більшість мешканців міста виїхали, вечорами та вночі вулиці ставали абсолютно темними, адже люди дотримувались світломаскування, магазини працювали до другої-третьої дня, пального майже не було. Місто почало оживати восени 2022 року, коли частина жителів повернулась до своїх домівок. 

Зараз в будинку пані Наталії живе більше сорока котів, три собаки та багато птахів. Усіх тварин вона знаходить на вулиці, лікує, годує, любить та інколи прилаштовує в інші сім’ї. БФ «Друг» від початку повномасштабної війни евакуював тварин з прифронтових територій у безпечніші регіони України та за кордон. З’явилися нові знайомства із європейськими організаціями та волонтерами, які допомагали фонду в цей час.

У 2024 році Наталія Тітомир залишається в Краматорську разом зі своїми тваринами та родиною. Вона каже, що місто знову стало живим та людним, й іноді, коли стоїть хороша погода і містяни гуляють зі своїми дітьми, їй здається, ніби війни нема. «Я хочу таких простих речей. <…> Мій дім, я і всі мої близькі люди, усі мої тварини поруч, світить сонце, і ми робимо дуже прості речі». 

________________________________________

Kramatorsk entrepreneur Natalia Titomyr has come a long way from being a housewife disinterested in politics to becoming a city council member, a volunteer aiding civilians, and the head of a charitable foundation caring for homeless animals.

“My childhood was simply wonderful”

Natalia Viktorivna Titomyr was born on October 26, 1973, in the city of Sievierodonetsk. She grew up in a loving family, affectionately calling her parents “papochka” [dear daddy] and “mamusenka” [dear mommy]. Her father’s family was from Crimea, and more distant relatives were originally from Poland, once bearing the surname Titamyr. Her mother’s family lived in the Moscow region of Russia. Her parents came to Sievierodonetsk as young specialists to work at the Azot plant, which produced polyethylene film using state-of-the-art technology at that time.

In her childhood, Natalia was a homebody, disliked kindergartens, was not fond of school, and could not stand pioneer camps. However, she loved reading and exploring, and even dreamed of becoming a scientist for a while. In school, like everyone else at the time, she was a Little Octobrist and a Pioneer but did not actively participate in Pioneer activities.

Her homeroom teacher was a Ukrainian language and literature teacher, but she did not inspire a love for her subject among the students. Additionally, it was easy to get an exemption from Ukrainian lessons, “Parents would simply come to the school and write a request: ‘Please exempt my child from Ukrainian lessons because…’ — you could write anything, and your child would have a few free hours a week.” Most students and teachers treated the Ukrainian language as something secondary and unnecessary, and Natalia Titomyr remembered her childhood and youth as being exclusively Russian-speaking.

Youth in the difficult 90s

During the August 1991 events, when Ukraine declared its independence, Natalia was at a children’s camp. She was not interested in politics, but she clearly remembers how her family felt weightless when money was devalued, and her parents had to find ways to survive in entirely new conditions. Fortunately, in 1990, they managed to withdraw their savings from the bank and pay for their daughter’s higher education, and within a few months, hyperinflation devoured all their money.

In 1990, Natalia Titomyr became a student at the International Institute of Management, Business, and Law in Sloviansk, choosing the trendy course called “marketing.” The institution’s administration positioned it as the first commercial higher education institution in Ukraine, even comparing it to Harvard. However, at that time, the institute had not yet been accredited, and later its rector, Fedor Piddubnyi, was even prosecuted for fraud. Despite this, Natalia was satisfied with the quality of education — the Institute offered unusual, modern, and relevant disciplines: speed reading, public speaking, blind ten-finger typing, high-level English, marketing, and management, among others.

During their studies, Natalia Titomyr and her boyfriend Serhiy, whom she had started dating in high school and entered the Institute with, lived very modestly, “It was incredibly expensive for us to go to the student cafeteria. Serhiy and I could not afford it. We cooked for ourselves with the groceries our parents sent us once a week. Meanwhile, our classmates could go to restaurants to eat. There was an incredible gap between us.”

In their second year, the couple moved to Kramatorsk, where another branch of the Institute opened. In 1994, after graduating, Serhiy and a fellow classmate started their own business related to reselling goods. Despite having no experience, they were young and ambitious and took on anything that could bring in some money. Initially, Natalia did not immediately like Kramatorsk. She had no friends in the city, and spent most of her time at home, reading a lot and doing household chores. “Kramatorsk became a space with boundaries for me, a place where I walked around, observed people and looked at how everything was set up.”

A commercial director with a gun in her purse

After spending several years at home, in 1996, Natalia Titomyr joined the advertising department at the INKO Bank. There, she created the first advertising billboard in the city, measuring two by four meters, with full-color printing done in Donetsk. A few months later, she moved on to become the head of the advertising department at the local weekly newspaper Vostochny Proekt (Eastern Project), which allowed her to better acquaint herself with the city and its influential and just interesting people. Natalia sought advertisers and sponsors for various events in Kramatorsk, negotiated with them, organized the development of advertisements, and more. In 1998, she and her husband opened the first full-service advertising agency in Kramatorsk, Khameleon, where she took the position of commercial director. In the 1990s, running such a business was profitable as there were hardly any competitors in the advertising field. Almost everything the agency did was a first for the city.

Kramatorsk was a city rife with crime and corruption at the time. But, according to Natalia, people “did not know better”, “Everyone worked by these rules. We simply did not have any other opportunities.” She even carried a pistol in her purse. Her husband gave her the pistol as a gift, which was considered a practical gift. 

In 2000, Natalia gave birth to a son. Just two weeks after giving birth, she began to slowly return to work, as the advertising agency’s operations had slowed down without her involvement. In 2004, she changed her career path and started her own business in landscape design and automated irrigation systems.

Self-fulfillment: Druh Charitable Foundation

In 2011, Natalia Titomyr and like-minded individuals revived the Charity Foundation Druh [Friend], which aimed to care for homeless animals. The founder of the foundation was Alina Ostafiychuk. Friends of the late Alina handed over the documents to the new managers and wished them success in their challenging mission. In Kramatorsk, the issue of stray animals was extremely acute: dogs and cats were poisoned, beaten, and mistreated without any repercussions. Natalia and other animal rights activists spent several years gathering information and experience from across the country to understand how to address the problem. They primarily focused on a mechanism of mass sterilization of stray animals. The activists worked on this initiative for months, taking it very personally. They developed projects for sterilization points and planned to establish them in every city in the Donetsk region. The first one was opened in Mariupol a few weeks before Russia’s full-scale invasion. “For the first time, I walked through this sterilization point. It materialized. It was an incredible feeling! It was not pride but rather what is called self-fulfillment. That you’ve dreamed about it for so long, wanted it, worked on it, and now it has come to life in the real, material world,” recalls Natalia.

From the very beginning of the foundation’s work, the animal rights activists created a temporary shelter where animals were cared for post-surgery, and lost or new owners were found for them. Volunteers constantly had to seek funding to address pressing issues. Large enterprises did not take the issue of stray animals seriously and always offered only a place at the landfill. The city authorities did not consider it necessary to sponsor the project, so the Druh Charity Foundation always survived solely on charitable donations from people.

The battles for Kramatorsk: “You cannot believe it’s happening for real”

On April 12, 2014, Kramatorsk was seized by militants of the terrorist organization “Donetsk People’s Republic.” The atmosphere in the city became tense, with residents hiding their cars to prevent them from being taken by the militants. In May, Natalia, along with her family and pets, fled to the village of Pechenihy in the Kharkiv region. She left the shelter animals in the city with acquaintances for temporary care. The family returned to Kramatorsk immediately after its liberation on July 8.

“You drive through an empty city, and tumbleweed rolls down the street. For me, it was incredibly eerie. No one knew where these tumbleweeds came from, rolling down the roads. Of course, the absence of children’s laughter was absolute. And when only two windows are lit in your entire block when you arrive. The silence and not so much abandonment but rather a sense of desolation — that was the most striking impression,” shares Natalia.

After the de-occupation, the city experienced a period of economic growth, effectively becoming the center of the Donetsk region. Kramatorsk changed not only externally but also internally: residents gained the ability to influence the life of their city, “On the other side, there appeared to be space because until then, your participation was like mechanically knocking on this concrete wall: knock-knock-knock. That was the most you could do. And then, perhaps after [20]14, for the first time, instead of a concrete wall, there was at least a door. God bless them, even if it was not very open yet, but at least you saw the door and the possibilities of opening it.”

Council membership and life during the full-scale war

At the end of 2020, Natalia Titomyr ran for the city council from the Nash Kramatorsk (Our Kramatorsk) party. She was elected and continues to serve in this position.

Two weeks before Russia’s full-scale invasion, Natalia had a strong sense that war was inevitable, despite most influential people in Kramatorsk thinking otherwise. In private conversations, most Kramatorsk residents expressed concern for the future, but at the city council level, there was no preparation for an invasion. Since Natalia’s son was already grown, she did not prepare to leave.

On the evening of February 23, 2022, a rally titled Kramatorsk Is Ukraine was held in the city center. Ordinary residents and local government representatives gathered to show their unity in the face of the Russian threat. Natalia was there, “That evening, we had a very positive mood. This sometimes happens when you are surrounded by many people who think the same way you do. When you see these bright faces around you and many flags. We recharged each other’s energy with our presence.”

On February 24, Natalia spent the day watching the news and calling her loved ones. The next day, she joined a team of volunteers who reinforced checkpoints and hospitals with sandbags, “Bag, hands, shovel — we were truly like one team, watching over everything, and we did not even need to speak with words.” Most residents had left the city, the streets were completely dark in the evenings and at night due to blackout measures, stores closed by two or three in the afternoon, and there was almost no fuel. The city began to come back to life in the fall of 2022 when some residents returned home.

Currently, Natalia’s house is home to over forty cats, three dogs, and many birds. She finds all these animals on the street, treats them, feeds them, loves them, and sometimes places them in new homes. Since the start of the full-scale war, the Druh Charity Foundation has evacuated animals from frontline areas to safer regions of Ukraine and abroad. New acquaintances were made with European organizations and volunteers who helped the foundation during this time.

As of 2024, Natalia Titomyr remains in Kramatorsk with her animals and family. She says the city has become lively and crowded again, and sometimes when the weather is good and residents are out walking with their children, she feels as if there is no war. “I want such simple things. <…> My home, me, and all my loved ones, all my animals nearby, the sun is shining, and we are doing very simple things.”

________________________________________

 

Kramatorská podnikatelka Natalia Titomyr prošla dlouhou cestu od ženy v domácnosti, která se nezajímala o politiku, až po členku městské rady, dobrovolnici pomáhající civilistům a šéfku dobročinného fondu, který se stará o opuštěná zvířata.

„Mé dětství bylo prostě nádherné“

Natalia Viktorivna Titomyr se narodila 26. října 1973 v Severodoněcku. Vyrůstala v milující rodině, rodiče láskyplně oslovovala „tatínku“ a „maminečko“. Otcova rodina pocházela z Krymu a vzdálenější příbuzní byli přistěhovalci z Polska, kteří kdysi nesli příjmení Titamyr. Matčina rodina žila v Moskevské oblasti v Rusku. Do Severodoněcku rodiče přijeli jako mladí odborníci pracovat do závodu „Azot“, který vyráběl plastové fólie pomocí tehdy nejmodernějších technologií.

V dětství byla Natalia domácí typ: neměla ráda školku, ve škole se jí moc nelíbilo a nesnášela pionýrské tábory. Zato však velmi ráda četla, bádala a nějakou dobu dokonce snila o tom, že se stane vědkyní. Jako všichni ve škole v té době byla členkou „oktjabrjat“ [přípravka na pionýra, u nás „jiskry“] a pionýra, pionýrských aktivit se ale aktivně neúčastnila.

Její třídní učila ukrajinský jazyk a literaturu, v dětech ale lásku ke svému předmětu nepodporovala. Navíc bylo snadné se z hodin ukrajinštiny uvolnit: „Prostě rodiče přijdou do školy a napíšou žádost: ‚Prosím, abyste mé dítě uvolnili z ukrajinského jazyka kvůli tomu, že…‘ – můžeš napsat cokoli, a dítě bude mít několik volných hodin týdně.“ Většina žáků i učitelů se k ukrajinštině stavěla jako k něčemu druhořadému a nepotřebnému, a paní Natalia si město svého dětství a mládí pamatuje jako výhradně ruskojazyčné.

Mládí v obtížných devadesátých letech

Během srpnových událostí roku 1991, kdy byla vyhlášena nezávislost Ukrajiny, byla Natalia právě na dětském táboře. Politika ji nezajímala, ale dobře si pamatuje, jak se její rodina ocitla v téměř bezvýchodné situaci, když došlo ke znehodnocení peněz a rodiče museli hledat způsoby, jak přežít v úplně nových podmínkách. Naštěstí ještě v roce 1990 stihli z bankovního účtů vybrat své úspory a zaplatit dceři studium na vysoké škole; už za pár měsíců všechny peníze sežrala neuvěřitelná inflace.

V roce 1990 se Natalia Titomyr stala studentkou Mezinárodního institutu managementu, obchodu a práva ve Slovjansku a vybrala si tehdy populární obor „marketing“. Vedení univerzity prezentovalo školu jako první ukrajinskou komerční vysokou školu, a dokonce ji přirovnávalo k Harvardu. Ve skutečnosti v té době institut ještě neměl akreditaci, a jeho rektor Fedor Piddubnyj byl později dokonce stíhán za podvod. S kvalitou vzdělání však byla paní Natalia spokojená: institut vyučoval v té době neobvyklé, moderní a potřebné disciplíny jako rychločtení, řečnické umění, psaní všemi deseti prsty naslepo, angličtinu na vysoké úrovni, marketing a management a podobně.

Natalia Titomyr se svým přítelem Serhijem, s nímž začala chodit už na střední škole a společně nastoupili na institut, žila během studií velmi skromně: „Chodit do studentské jídelny pro nás bylo velice drahé. Nemohli jsme si to se Serhijem dovolit. Vařili jsme si sami, pouze z potravin, které nám jednou týdně posílali rodiče. Naši spolužáci ale mohli chodit na jídlo do restaurace, takže mezi námi byla ohromná propast.“

Ve druhém roce studia se pár přestěhoval do Kramatorsku, kde byla otevřena nová pobočka institutu. Po absolvování institutu v roce 1994 začal Serhij se svým spolužákem a kamarádem podnikat v oblasti přeprodeje zboží. Bez jakýchkoli zkušeností, ale mladí a ambiciózní „se pouštěli do všeho, co mohlo přinést nějaké peníze“. Natalii Titomyr se Kramatorsk hned nelíbil. Zpočátku neměla ve městě přátele, tak většinu času trávila doma, hodně četla a věnovala se domácím pracím. „Kramatorsk se pro mě stal prostorem, něčím jako hranicemi, místem, kde jsem se procházela, dívala se na lidi, na to, jak to tu všechno vypadá a jak je to tu uspořádané.“

Obchodní ředitelka s pistolí v kabelce

Po několika letech strávených doma získala Natalia Titomyr v roce 1996 práci v reklamním oddělení banky „INKO“. Právě tam vytvořila první reklamní billboard ve městě o rozměrech dvakrát čtyři metry; barevně ho vytiskli v Doněcku. Po několika měsících přešla pracovat jako vedoucí reklamního oddělení místního týdeníku „Vostočnyj projekt“ („Východní projekt“), což jí dalo možnost lépe poznat město a tehdejší vlivné či prostě zajímavé lidi. Paní Natalia vyhledávala inzerenty a sponzory pro různé akce v Kramatorsku, vedla s nimi jednání, konzultovala přípravu reklamy a podobně. V roce 1998 s manželem otevřeli v Kramatorsku první celocyklovou reklamní agenturu „Chameleon“, a ona se stala obchodní ředitelkou. V devadesátých letech bylo výhodné vést takovou firmu, protože v reklamní oblasti prakticky neexistovala konkurence. Téměř vše, co agentura dělala, bylo pro město novinkou.

Kramatorsk byl v té době zkorumpovaným městem plným zločinu. Podle slov Natalie však lidé „nic jiného neznali“: „Všichni pracovali podle těchto pravidel. Prostě jsme neměli jinou možnost.“ Dokonce chodila s pistolí v kabelce. Zbraň jí dal její manžel, a bylo to považováno za užitečný dárek.

V roce 2000 paní Natalia porodila syna a už za dva týdny po porodu se začala částečně vracet do práce, protože bez její účasti se činnost reklamní agentury zbrzdila. V roce 2004 změnila směr své kariéry a otevřela si vlastní firmu v oblasti krajinářského designu a automatizovaných zavlažovacích systémů.

Seberealizace: Dobročinný fond „Druh“

V roce 2011 Natalia Titomyr společně s podobně smýšlejícími lidmi obnovila dobročinný fond „Druh“ [„Přítel“], jehož cílem je péče o opuštěná zvířata. Jeho zakladatelkou byla Alina Ostafijčuk. Přátelé paní Aliny, která v té době již nežila, předali novým vedoucím dokumenty a popřáli jim úspěch v nelehké práci. V Kramatorsku byl problém potulných zvířat velmi palčivý: psi a kočky byli tráveni, zabíjeni a týráni, a to vše beztrestně. Paní Natalia a další ochránci zvířat několik let sbírali informace a zkušenosti po celé zemi, aby si ujasnili, jak problém řešit. Nejprve se zaměřili na mechanismus hromadné sterilizace zvířat bez domova. Aktivisté na tom pracovali několik měsíců a iniciativu brali jako velmi osobní. Vypracovali projekty sterilizačních center a plánovali jejich zřízení v každém městě Doněcké oblasti. První bylo otevřeno v Mariupolu několik týdnů před totální ruskou invazí. „Poprvé jsem procházela tímto sterilizačním centrem. Podařilo se to. Byl to neuvěřitelný zážitek! To nebyla pýcha, spíš to, čemu se říká seberealizace. To, o čem jsi tak dlouho snil, chtěl jsi to, pracoval jsi na tom, se stalo skutečností v hmotném světě,“ vzpomíná paní Natalia.

Hned na začátku práce fondu zřídili ochránci zvířat dočasný útulek: poskytovali tam pomoc zvířatům, starali se o ně po operacích a hledali ztracené nebo nové majitele. Dobrovolníci museli neustále hledat finanční prostředky na řešení naléhavých problémů. Velké podniky nebraly problematiku toulavých zvířat vážně a vždy nabízely místo pouze na skládce. Ani vedení města nepovažovalo za nutné projekt sponzorovat, takže dobročinný fond „Druh“ žil vždy jen díky dobročinným darům od lidí.

Boj o Kramatorsk: „Nemůžeš uvěřit, že se to opravdu děje“

Dne 12. dubna 2014 Kramatorsk ovládli bojovníci teroristické organizace „Doněcká lidová republika“. Atmosféra ve městě se stala napjatou, a obyvatelé schovávali svá auta, aby je ozbrojenci nemohli zabavit. V květnu paní Natalia s rodinou a svými domácími mazlíčky odjela do vesnice Pečenihy v Charkovské oblasti. Zvířata z útulku dočasně nechala ve městě v péči svých známých. Do Kramatorsku se rodina vrátila hned po jeho osvobození 8. července.

„Jedeš vylidněným městem a po ulici se řítí stepní běžec [rostlina]. Bylo to pro mě tak děsivé. Nebylo jasné, odkud se vzali tihle stepní běžci, kteří se valili po silnicích. Samozřejmě tam nebyl absolutně žádný dětský smích. A když z celé tvé čtvrti po tvém příjezdu svítí jen dvě okna… Ticho a nejen opuštěnost, ale i jakási bezlidnost – to byl ten nejvýraznější dojem,“ svěřuje se paní Natalia.

Po deokupaci město zažívalo období hospodářského růstu a stalo se v podstatě centrem Doněcké oblasti. Kramatorsk se změnil nejen navenek, ale i uvnitř: obyvatelé dostali možnost ovlivňovat život svého města: „Po této stránce se objevil prostor, protože dosud tvá role spočívala v mechanickém klepání na tu betonovou zeď: ťuk, ťuk, ťuk. To bylo maximum, co jsi mohl dělat. A teď, asi poprvé po roce [20]14, jsou tu místo betonové zdi alespoň dveře. Bůh s nimi, i když ještě nebyly moc otevřené, alespoň jsi ale uviděl dveře a možnost je otevřít.“

Práce zastupitelky a život během totální války

Na konci roku 2020 kandidovala Natalia Titomyr do městského zastupitelstva za stranu „Náš Kramatorsk“. Byla zvolena, a v této funkci pracuje dodnes.

Dva týdny před totální ruskou invazí měla paní Natalia pocit, že válka je nevyhnutelná, přestože většina vlivných lidí v Kramatorsku si myslela opak. V soukromých rozhovorech většina obyvatel Kramatorsku říkala, že mají strach z budoucnosti, na úrovni městské rady se ale na invazi nijak nepřipravovali. Vzhledem k tomu, že syn paní Natalie byl již dospělý, nechystala se odjet.

Večer 23. února 2022 se v centru města konal mítink „Kramatorsk je Ukrajina“, na němž se sešli prostí občané a představitelé místní samosprávy, aby vyjádřili svou jednotu tváří v tvář ruské hrozbě. Byla tam i paní Natalia: „Toho večera jsme měli velmi pozitivní náladu. To se občas stává, když je kolem hodně lidí, kteří smýšlejí stejně jako ty. Když kolem sebe vidíš ty rozzářené tváře, spoustu vlajek. Dobíjeli jsme se navzájem svou přítomností.“

Celý 24. únor paní Natalia strávila sledováním zpráv a obvoláváním rodiny. A už následující den se připojila k týmu dobrovolníků, kteří pomocí pytlů s pískem zpevňovali zátarasy a nemocnice: „Pytel, ruce, lopata – byli jsme opravdu jako jeden tým, který na vše dohlíží; a ani jsme nemuseli mluvit.“ Většina obyvatel města odjela. Ulice byly večer a v noci zcela temné, protože lidé dodržovali zatemnění; obchody byly otevřené do dvou nebo tří hodin odpoledne a pohonné hmoty téměř nebyly k dostání. Město začalo ožívat až na podzim roku 2022, kdy se někteří obyvatelé vrátili do svých domovů.

V Nataliině domě nyní žije víc než čtyřicet koček, tři psi a mnoho ptáků. Všechna zvířata nachází na ulici, léčí je, krmí, miluje, a někdy se jí podaří je umístit do jiných rodin. Dobročinný fond „Druh“ od začátku totální války evakuuje zvířata z přífrontových oblastí do bezpečnějších částí Ukrajiny i do zahraničí. Jeho pracovníci navázali nové kontakty s evropskými organizacemi a dobrovolníky, kteří v té době fondu pomáhali.

V roce 2024 Natalia Titomyr zůstává v Kramatorsku se svými zvířaty a rodinou. Říká, že město je opět živé a plné lidí, a někdy, když je hezké počasí a obyvatelé města jsou venku s dětmi, se jí zdá, jako by žádná válka nebyla. „Chci takové jednoduché věci. <…> Můj dům, já a všichni moji blízcí, všechna moje zvířata jsou se mnou, slunce svítí a my děláme velmi prosté věci.“