The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Yuriy Zirchenko Юрій Зірченко (* 1950)

• Народився 15 березня 1950 р. в м. Сталінськ (тепер – Новокузнецьк) Кемеровської області Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР).

• Народився у виправно-трудовому таборі, де перебували його батьки – Зірченко Петро (1927 р.н.) та Софія Зірченко (дівоче – Терлецька, 1927 р.н.

• Батько респондента засуджений в 1946 р. за спробу незаконного перетину кордону з Словаччиною; Мати респондента засуджена 13 вересня 1946 р. за розклеювання листівок проти кандидатів на вибори 1946 р.

• Прожив у Сталінську два роки. В 1952 р., за рік до звільнення матері, хлопчик покинув табір. Його вивезла звідти Анна Чабан – жінка, яка працювала разом з мамою свідка на лісосплаві.

• Мати респондента повернулася додому в 1953 р., батько – в 1954 р.

• Навчався на геологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка, пізніше там працював; в 1984 р. через сказану фразу про розпад імперій респондента звільнили; не встиг захистити дисертації.

• Громадський діяч, член Львівської обласної Спілки політичних в’язнів України, колишній член партій «Свобода», «Української Республіканської Партії».

Please note: The English translation folows at the end of the Ukrainian text.

Народився 15 березня 1950 р. в Сталінську у виправно-трудовому таборі, де перебували його батьки.

Три головні історії: про маму, тата і Анну Чабан

Батько оповідача – Зірченко Петро, народився 20 липня 1927 р. у с. Веселівка, Коростенського району, Житомирської області. Перед Голодомором 1932-1933 рр. помер його батько, під час Голодомору – мати. Разом з братом Володимиром добрався до Рівного, де знайшов притулок. В п’ятнадцятирічному віці пішов у партизани – працював на кухні. Пізніше, під час розповсюдження агітаційних листівок, був заарештований та ув’язнений у м. Дубно. Звідти йому допомогли втекти інші ув’язнені. Після цього повернувся назад в ліс, а пізніше вирішив втекти у Словаччину. Його заарештували другий раз, у 1946 р., за спробу незаконного перетину кордону та вислали у виправно-трудовий табір у м. Сталінськ, Кемеровської області, РРФСР. 

Мати оповідача – Зірченко Софія, з дому Терлецька, народилася 1927 р. в с. Улично, Дрогобицького району, Львівської області. Після закінчення Дрогобицького педагогічного училища працювала вчителькою молодших класів у с. Доброгостів. Підтримувала зв’язок з УПА – «харчі передавала, якісь записки, передати усно комусь щось – через неї то йшло. А на виборах їй дали завдання розклеїти по селу листівки проти, звичайно совєтських кандидатів в депутати – вона розклеїла, зробила». Після цього, 13 вересня 1946 р., заарештована та 15 лютого 1946 р. відправлена у Сибір – у виправно-трудовий табір, м. Сталінськ.

Анна Чабан, з Чернівецької області, працювала разом з Софією Зірченко на лісоповалі у таборі. Ув’язнена за релігійні переконання, у 1952 р. вона була звільнена та, за проханням подруги, вивезла її сина – Юрія Зірченко. У січні 2019 р. респондент зміг розшукати рідних Анни; сама вона померла у 1986 р. Родина Анни Чабан  переповіла п. Юрію спогади його рятівниці про дорогу, про вокзал, про те, як вона пізніше приїжджала і шукала його в Трускавці та мріяла усиновити.

«Є дві причини…» - повернення дворічного хлопчика в Україну

Батьки респондента познайомилися у таборі: «ну, а там вже познайомилися, бо на лісоповалах працювали, вони в зоні були. В зоні була частина бараків – жіночі, відділено, і частина – чоловічі. А на лісоповалах були спільні роботи». Після того як у таборі організували хор, Петро Зірченко був призначений керівником хору – «Мама була хористкою, тато був керівником хору, от там і познайомилися, а в 50-му році я там народився». Перед тим, як свідкові мало виповнитися два роки, його мати домовилась з своєю подругою Анною Чабан про те, що вона відвезе хлопця, разом з іншими дітьми, в Україну – «Є дві причини чому нас треба було повернути [в Україну] – нас або би розіслали по інтернатах, так що батьки ніколи б не знайшли; або ми б померли від хвороби – смертність дітей в таборах була дуже високою».

На львівському вокзалі в 1952 р. Анна Чабан передала Юрія Зірченка його бабусі: «Бабця для мене чужа була, приїхали на вокзал, чужа людина каже: «Підеш з тою жінкою», а я верещав, не хотів з тою бабою нікуди йти: «Мамо, я з тобою буду», я вже Анну Чабан називав мамою».

Повернення мами з Сибіру – цукерки-подушечки та відкритки з козликом

Через рік після повернення Юрія, у 1953 р., повернулась і його мати - Софія Зірченко. Вона приїхала у Трускавець, до бабці.

Респондент не пам’ятає самого моменту зустрічі, проте пам’ятає епізод з дому: «Мама привезла багато дуже. Цукерки. Подушечки називалися. Великий об’єм, багато було тих подушечок. [Це були] карамельки такі, посипані цукром. Дійсно подушечки, дуже маленькі, посипані цукром, чотирикутні. Але їх багато було, то велика розкіш. Якісь відкритки привозила..  Для кожної відкритки був маленький віршик. Того козлика я пам’ятаю на відкритці. «Козел-мукомол кому муку молол? А кому не молол? От того, кому молол, получал ватрушки. От того, кому не молол, получал по макушке».   

Мовчання про ув’язнення

Петро Зірченко повернувся з ув’язнення в 1954 р. Після повернення, в 1960-1962 рр., вчився у Політехнічному інституті на факультеті будівництва, проте після чотирьох курсів, так і не закінчив.

Пан Юрій знав про те, що батьки були ув’язнені, як і він, проте ця тема в родині не проговорювалась: «Вони нікому про це не говорили, бо це було табу. Я знав, що вони були ув’язнені. Ця тема була заборонена, навіть в родині. Після 90-го ми вже вільно говорили, але після 90-го батьки постаріли.. і я теж – часу не було».

Геологічний факультет, Якутія та незахищена дисертація 

В 1970-х рр. Юрій Зірченко розпочав навчання на геологічному факультеті Львівського державного національного університету ім. Івана Франка. Після цього служив у танковому полку в Овручі, Житомирської області: «а я не пив, обов’язки виконував, вмовляли мене півроку, щоб я лишився в кадрах. А у мене була мрія поїхати десь.. Забайкалля, Саяни, Якутію – так і сталося, я звільнився і ми поїхали в Забайкалля». Після армії, разом з однокурсником почали подорожувати і шукати роботу. Приїхали в Читу, в головне територіальне управління геології забайкальського округу. Там з’ясували, що штаб буде формуватися аж восени, тому хлопці вирішили до осені досліджувати Тайгу самотужки: «...збудували пліт і поплили з Романовки, місяць ми проплавали на плоті, Тайга, в сотнях кілометрів ні живої душі немає». Після подорожі вони вирішили спробувати влаштуватись в управлінні геології в Якутську: «Коли ми пішли в головне управління геології в Якутську, то головний геолог, зайшли ми вдвох до нього в кабінет, розказали хто ми, що ми, прослужили в армії, закінчили Львівський університет. Він [університет] був у пошані. Він каже: «Ходіть». Величезний кабінет, на всю стіну карта Якутії: «На півдні є вугілля, тут Західна Якутія – тут алмази, отут золото, рідкометальне, за Полярним Колом, рідкометальне родовище, розвідка ведеться, хочете?». Після експедицій в Якутії, оповідач повернувся до Львова, де йому запропонували посаду молодшого наукового співробітника на геологічному факультеті. Паралельно з роботою, він навчався на аспірантурі та готував дисертацію: «То був десь 84-ий. І мене з університету вигнали. А у мене вже була готова дисертація, статті опубліковані, всі кандидатські екзамени поздавав, можна було начисто робити і захищатися». Звільнили з університету за те, що на перерві з колегами він мав необережність зробити наступне зауваження: «Та імперія рано чи пізно розвалиться, ні одна ж імперія не проіснувала вічно, і та розвалиться». Після цього, на другий день його викликали в КДБ, де секретар партійної комісії сказав: «Юра, пиши заяву, спокійно, без всяких скандалів, ми тебе відпустимо».

Громадська діяльність в незалежній Україні 

В 1990 р. Юрій Зірченко приєднався до Української Республіканської Партії Левка Лук’яненка. Під час серпневого путчу 1991 р. разом з однопартійцями перебував у Херсонській області, де спілкувався з місцевими мешканцями, нав’язував співпрацю між заходом та сходом України: «УРП роз’їжджала по всій Україні. За кожною районною організацією була закріплена область. Ті собі орендували автобус, їхали, спілкувалися з людьми, розповідали як ми на заході живем, які у нас погляди, ділилися з людьми». 

У цей період були також створені спілки політв’язнів та репресованих, Юрій Зірченко став членом Львівської обласної Спілки політичних в’язнів України, а згодом - депутатом обласної ради.  

------------------------------------------------------------------------------------------------------

He was born on March 15, 1950, in Stalinsk in a labor camp, where his parents were imprisoned for political reasons.

Three main stories: about mother, father and Anna Chaban

The narrator’s father - Petro Zirchenko, was born on July 20, 1927, in the village of Veselivka, Korosten district, Zhytomyr region. His father died before the Holodomor of 1932-1933, and his mother died during the Holodomor. Together with his brother Volodymyr he reached Rivne, where he found refuge. At the age of fifteen, he joined the insurgents and worked in the kitchen. Later, while distributing campaign leaflets, he was arrested and imprisoned in Dubno. Other prisoners helped him escape. After that, he returned to the forest and later decided to flee to Slovakia. He was arrested for the second time, in 1946, for attempting to cross the border illegally and sent to a labor camp in Stalinsk, Kemerovo region, RSFSR. 

The narrator’s mother - Sofiya Zirchenko, from the house of Terletski, was born in 1927 in the village of Ulychno, Drohobych district, Lviv region. After graduating from Drohobych Pedagogical College, she worked as a primary school teacher in the village of Dobrohostiv. She kept in touch with the UPA - “she passed food, some notes, passed something orally to someone - it was through her. And at the elections, she was given the task to put up leaflets in the village against, of course, Soviet candidates for deputies - and she did it.” After that, on September 13, 1946, she was arrested and on February 15, 1946, sent to Siberia - to a labor camp in Stalinsk.

Anna Chaban, from the Chernivtsi region, worked with Sofiya Zirchenko on a logging camp. Imprisoned for her religious beliefs, she was released in 1952 and, at the request of a friend, took out her son, Yuriy Zirchenko. In January 2019, the respondent was able to search for Anna’s relatives; she died in 1986. Anna Chaban’s family recounted to Mr. Yuriy the memories of his rescuer about the road, about the train station, about how she later came and looked for him in Truskavets and dreamed of adopting him.

“There are two reasons…” - the return of a two-year-old boy to Ukraine 

The respondent’s parents met in the camp: “Well, they already met there, because they worked at the logging, they were in that zone. There were some barracks - women’s barracks, separated, and other barracks - for men. And there were joint works at the wood felling. “After the choir was organized in the camp, Petro Zirchenko was appointed as a leader of the choir - “My mother was a chorister, my father was the leader of the choir, that’s where they met, and in 1950 I was born there.” Before the witness turned two years old, his mother agreed with her friend Anna Chaban that Anna would take the boy to Ukraine - “There are two reasons why we had to be returned [to Ukraine] - we would either be sent to boarding schools so that parents would never find us, or we would have died of the disease - the mortality of children in the camps was very high. “

At the Lviv railway station in 1952, Anna Chaban passed Yuriy Zirchenko to his grandmother: “Grandma was a stranger to me at that time, we arrived at the train station, and the stranger said - You are going with this woman. And I didn’t want to go anywhere with that old woman - Mother, I will stay with you -  I already called Anna Chaban my mother”.

Mother’s return from Siberia - candy pillows and postcards with a goat

A year after Yuriy’s return, in 1953, his mother Sofiya Zirchenko returned. She came to Truskavets, to the grandmother.

The respondent does not remember the moment of the meeting, but remembers the episode from home: “My mother brought a lot of sweets. The pillow candies they were called. In a large volume, there were a lot of those pillows. [These were] caramels sprinkled with sugar. Indeed, those were small candy pillows, sprinkled with sugar, square. But there were many of them, it was a great luxury. She brought some postcards... There was a little poem for each card. I remember a goat on the postcard. (tongue twister) “Goat the flour grinder, whose flour did you grind? And whose flour you did not grind? From the one whose flour goat ground, the goat received custard pie. From those for whom he did not grind, he got a bash on the bonce”. 

Silence about imprisonment

Petro Zirchenko returned from prison in 1954. After returning, in 1960-1962, he studied at the Polytechnic Institute at the Faculty of Civil Engineering, but after four courses, he never graduated.

Mr. Yuriy knew that his parents were imprisoned like him, but this topic was not discussed in the family: “They did not tell anyone about it, because it was taboo. I knew they were prisoners. This topic was forbidden, even in the family. After the 90’s we spoke freely but after the 90’s my parents got old... and so did I - there was no time.”

Faculty of Geology, Yakutia and undefended dissertation 

In the 1970s Yuriy Zirchenko began his studies at the Faculty of Geology of Ivan Franko Lviv State National University. After that he served in the tank regiment in Ovruch, Zhytomyr region: “I did not drink, I performed my duties, I was persuaded for six months to stay in the staff. And I had a dream to go somewhere... Transbaikalia, Sayan Mountains, Yakutia - that’s what happened, I resigned and we went to Transbaikalia.” After the army, together with a classmate he began to travel and look for work. They arrived in Chyta, in the main territorial department of geology of the Trans-Baikal district. They found out that the headquarters would be formed only in the fall, so the guys decided to explore the Taiga on their own by the fall: After the trip, they decided to try to get a job in the Department of Geology in Yakutsk: “When we went to the main department of geology in Yakutsk, the chief geologist, we went to his office, told him who we were, that we served in the army, graduated from Lviv University. It [the university] was respected. He says, “Let’s go.” A huge office, a map of Yakutia on the whole wall: “There is coal in the south, here is Western Yakutia - here are diamonds, here is gold, rare metal, behind the Arctic Circle, a rare metal deposit, exploration is underway, are you interested?”. After expeditions to Yakutia, the narrator returned to Lviv, where he was offered a position as a junior researcher at the Faculty of Geology. In parallel with his work, he studied in graduate school and prepared a dissertation: “It was around 1984. And I was expelled from the university. And I already had a dissertation ready, the articles were published, I passed all the candidate exams, it was possible to do the final variant and defend the thesis. ” He was fired from the university for being careless in making a remark during the break: “Sooner or later the empire will fall apart, no empire will last forever, and this one will fall apart.” After that, on the next day, he was summoned to the KGB, where the secretary of the party commission said: “Yura, write a statement, calmly, without any scandals, we will release you.”

Public activity in independent Ukraine 

In 1990 he joined the Ukrainian Republican Party of Levko Lukyanenko. During the August 1991 coup, he was in the Kherson region with fellow party members, where he talked to local residents and imposed cooperation between the West and the East of Ukraine: “The URP traveled all over Ukraine. An oblast was assigned to each district organization. They rented a bus, traveled, talked to people, told how we live in the West, what our views are, shared with people.” 

During this period, unions of political prisoners and repressed people were also established, Yuriy Zirchenko became a member of the Lviv Regional Union of Political Prisoners of Ukraine, and later - a deputy of the regional council.