«В Херсоні у мене залишився тато і рідна тітка, мама померла напередодні війни. Не проходить ні дня щоб я про них не думала і не звонила їм, я дуже переживаю за них, тому що я розумію, в яких страшних обставинах вони залишилися. Адже Херсон бомблять постійно: і вдень і вночі. Але тато відмовився їхати. Він погодився, коли завершиться війна приїхати до рідних в Чехію погостювати і повернеться назад в Україну. Він її дуже любить і не хоче нікуди їхати»
«Сильний холод, без хліба, оскільки заводи призупинили свою роботу, росіяни розграбували всі магазини, склади, люди залишилися без їжі, в холодному бомбосховищі і щоб знайти десь шматок хліба потрібно було пів дня під обстрілами стояти в черзі, щоб хоч якось нагодувати своїх дітей, свою сімю».
«Коли відбулася окупація Херсону, це приблизно через дві години після оголошення повномасштабної війни. Багато російських військ прийшло зі сторони Криму. А Херсон розташований недалеко. Це було щось страшне, цілковитий шок. Місто оточили і недавали людям виїхати в інші українські міста. Просто усіх розстрілювали, хто лише намагався виїхати, ні дітей не жалкували, ні старших. Дуже багато людей тоді загинуло. Ті люди, котрі взяли зброю до рук, аби захиститися наша територіальна оборона в Херсоні і пішли на танки вони всі були розстріляні... в упор...»
Lyudmyla Gatsenko se narodila 31. března 1969 v Chersonu v tehdejší Ukrajinské sovětské socialistické republice. V roce 1986 absolvovala chersonskou střední školu č. 47, po jejímž absolvování nastoupila na Chersonský pedagogický institut, kde v roce 1991 získala filologický titul v oboru ukrajinský a ruský jazyk a literatura. Od začátku války 24. února 2022 přežívala Lyudmyla spolu se svým mladším synem a sousedy prakticky měsíc v suterénním krytu chersonské továrny na polovodiče, kde kdysi pracovali její rodiče. Potom se rozhodla odejít z Ukrajiny, aby zachránila svůj a synův život. Velké množství ruských vozidel, které do Chersonu neustále přijíždělo, vzbuzovalo dojem, že okupace bude trvat ještě dlouho. Lyudmylini příbuzní z otcovy strany žijí v Mariánských Lázních a Kutné Hoře, a tak se se synem vydala do České republiky. Lyudmyla Gatsenko pevně věří ve vítězství Ukrajiny. Sní o tom, že co nejdříve uvidí a obejme své příbuzné, kteří nadále žijí v Chersonu. Jejím největším přáním je, aby se zastavilo umírání a krveprolití v její rodné zemi.
