Людмила Козак Kozak Ludmyla

«Ми почали відроджувати. Це почалося відродження ще до настання Незалежності, вже в кінці 80-х років. От у мене син, молодший, він тоді вчився в Малій Академії наук <…> Святослав, його тоді керував, чи там шефство вів над Малою Академією, Ігор Рафаїлович Юхновський, і він сформував таку групу здібних молодих хлопців, які є патріотами, які є розумними. І почали їх готувати до того, щоби вони стали пластунами. Дуже цікаво відбувалося, бо в них там і лекції з історії України їм читали, і з літератури, і історія “Пласту”, і спортивні різні навички розвивали, фізично загартовували і так далі. І посвята відбулася в “Пласт”, от мій син Святослав, він був в тій першій когорті пластунів, яких висвячував ще блаженної пам’яті Володимир Стернюк. Тоді йшла посвята перших пластунів. Це був курінь Лісових чортів, і вони дотепер, між іншим, тримаються всі купи, ці “лісові чорти”. Шляхи по-різному склалися, але отой “Пласт” їм поклав ту основу. І я, як завідувач відділу освіти, сприяла, тішилася, що є виховники. Ми відразу їх по школах скеровували, щоб вони набирали групи, щоби вчили дітей. Коли на початку 90-х комуністів погнали, у нас в Залізничному районі це відбулося в один день. Мені дзвонить голова районної адміністрації, він тоді називався голова виконкому, і каже: “Людмило Володимирівно, завтра ваш відділ освіти має знаходитися в приміщенні, де був Залізничний райком партії”. (У них було приміщення на Виговського, такі прекрасні кабінети, а ми (відділ освіти) були — тепер це вулиця Шептицьких, в такій старій будівлі — там був відділ освіти, інспектори, бухгалтерія, методичний кабінет — всі разом.) І от ми протягом одного дня мали переїхати туди, перенестися. Комуністи втікали, навіть з вікна викидали все, щоб швидше вибратися. І ось ми приїхали, і я, як завідувач відділу освіти, сиділа в кабінеті першого секретаря райкому партії…Залізничного районного комітету партії. Тобто в мене був такий кабінет — ще та їхня дерев'яна стіна лишилася, з тими їхніми шафками, бо то не можна було демонтувати. А решта ми наповнення робили своє. І наш район, і наші депутати дуже пишалися, що вони найкраще приміщення віддали освіті. А те приміщення, яке ми займали старе, — це вже я відвоювала, ходила-просила, щоб це приміщення віддали “Пласту”. І там створили домівку “Пласту”, і там, між іншим, дотепер знаходиться пластова домівка, в цьому приміщенні, де колись був відділ освіти».

«І я поставила собі мету — я бачила, що маю змінити. По-перше, ще мені було легко, тому що обласне управління очолила Ірина Калинець. Це також була дуже велика підтримка. І вона також, як і я, не мала досвіду роботи на керівних посадах в державних установах… Тобто тут треба було інші планки… інші ставити собі завдання. Що стосується виховання, ми добре розуміли (я особисто переконана, що виховання має бути в сім’ї), в Радянському Союзі виховання було — політика школи. Але сім'я має мати від школи допомогу. Тим більше, що незалежна держава утворилася, така ніби прогалина у вихованні. І ми почали будувати на християнських засадах отой виховний процес. І ось цю програму з християнської етики, яку запровадила Львівщина, потім вже спільно з Івано-Франківською, Чернівецькою областю, вже спільно приймалася, а ми починали, ще не маючи готових затверджених програм, а ми вже почали в школі експериментувати і проводити. Ми розуміли, що тільки на засадах християнської моралі ми можемо виховати гідне покоління людей незалежної держави. І я вважаю, що те, що зараз ми бачимо, під час війни, оця кількість добровольців, людей, які хочуть пожертвувати життям заради України, оце є також результат отого виховання, ось цієї зміни орієнтира із комуністичних ідеалів на християнські морально-етичні цінності».

«В мене виросли крила, мені здавалося, що я все можу. Про мене навіть газета “Правда” писала тоді, московська, що “у Львові Кавалера ордена Макаренка завідуючу звільнили, а представниця Руху без відповідних навичок…”, чи як вони там писали, “безпартійна, очолила відділ освіти”… Але мені здавалося, що я все зможу, все зруйную. І ви знаєте, ті роки були настільки щасливими, настільки добрими, тому що була велика підтримка депутатського корпусу. А це надзвичайно важливо — коли все, що ти хочеш зробити, тебе підтримують депутати. Бо все треба було затверджувати – там, програми розвитку, чи бюджет, чи що. Тоді депутатами стали люди, які вийшли з Товариства української мови чи з Руху, які бачили, що освіта — це є основа нової держави, і вони освіту підтримували. Я коли приходила з якимись пропозиціями — мене не критикували. Оце я відчула ту різницю, коли вже пізніше, вже в 2000-х роках, стала депутатом обласної ради, де почалися міжпартійні ось такі…така боротьба, і оскільки я не з тої фракції, то ставлять палки в колеса, але я говорю не про політику, а про освіту! То в 90-х роках була надзвичайно велика підтримка депутатів».

«Я на мітингах не виступала — був голова, я була його заступником, той директор школи, який очолив обласну партійну організацію, — він і виступав на мітингах, а я була його заступником, і оскільки я мала досвід такої роботи бюрократичної, то я, в основному, в тих структурах партійних і займалася розбудовою партії. Працювала з районними осередками, консультувала, надавала допомогу і так далі… і мене запропонували… ми приїхали в Київ, тоді була така процедура, коли списки складалися, це ще була пропорційна система — і списки складали в міську раду, в обласну раду. Затверджувалися вони в Києві, і от я приїжджаю з тими списками, там засідає політрада Всеукраїнська… І я так пам’ятаю, як читають наш список, і голова дає характеристику кожному, декому я даю характеристику. І в нас у списку аж одна була представниця жіночої статі. Тобто нам зробили зауваження. Голова пояснює, що найбільш активні там чоловіки і так далі. А не пам’ятаю хто, здається, Турчинов, він же тоді очолював штаб Юлії Тимошенко, каже: “А ось сидить Козак!” (мені хотілось сховатись під стіл). “Вона заслужений працівник, вона цей — що ж ви її не включили в списки?” Ну, і мене включили. В принципі я вже перегоріла. Бо в 2002-му, коли пішла з посади завідувача, я балотувалася в міську раду, так само програла, і це був мій другий програш. А я хотіла як депутат піти в комісію з питань освіти і далі продовжувати щось робити. І тут, коли мене включили в той список, я зразу сказала: “Тільки при умові, що я буду працювати в комісії з питань освіти”».