Віктор Козюк Victor Koziuk

«На Майдані не був, тобто на демонстрацію не ходив. У мене трошки інший погляд на ці справи… Коли до мене звернулися, сказали: “Давай підемо на демонстрацію”, я запитав: “Навіщо?” Я розумію, що моє саме головне завдання в тому, щоби в тій же самій Україні не пропав зв’язок і не пропав інтернет. Того найліпший мій вихід на демонстрацію — це не бігати, а забезпечити технологічну можливість, щоб це все працювало. В незалежності де і як. <…> Інтернет же не відключався. Всі потрошку робили свою справу. Той самий Майдан комунікував через той самий інтернет і через телефон. <…> І це все в нього було, і воно працювало. Забезпечили таку можливість і не дали перехопити керування цим процесом. Тобто залишили його нейтральним. Оце — в чому був мій Майдан».

«Інтернет з’явився в Україні, але він був у Києві, Харкові, трошки у Львові. А його хотілося мати майже в кожному районному центрі. Максимум, що було — це модем. І ніхто не надавав якихось повноцінних функцій, щоб це можна було зробити. Країні був наданий виклик: як забезпечити, тобто як можна зробити, щоб інтернет став доступний по всій країні. Тоді приїздили спеціалісти американські, наші (наш Мінзв’язку), вирішували це питання і сказали, що це можна зробити. Але на це знадобиться від півтора до трьох років. І для цього потрібне відповідне фінансування. Я зробив пропозицію, що я цю мелодію вгадаю [зроблю це] за дві години. Через два дні я намалював бізнес-план, на який гроші не потрібні. Потрібні тільки канали від “Укртелекому” — забезпечити доступ. Був зроблений пілотний проект. І через тиждень до інтернету вже було підключено близько 12–15 тисяч користувачів. Без вкладення з боку держави жодної копійки. Тобто я побудував платформу, через яку це склалося. “[Укр]телеком” виділив для доступу через модем вісімсотий номер [800]. От як це сталось. Воно почало працювати. І всюди, де у тебе був телефон, ти міг зателефонувати через модем на вісімсотий номер і отримати доступ. Так, це була невелика швидкість, бо ми гарантували максимум 1К, але цього було достатньо для того, щоби ти міг отримати пошту, прочитати, відправити. Цілодобово. Зроблено миттєво. За це рішення тогочасний президент [Леонід Кучма] отримав навіть якусь нагороду від міжнародної спільноти [сміється]».

«Перше українське слово довелося писати транслітерацією. Тобто я набирав символами — для того, щоб набрати одну літеру, я натискав чотири рази різні клавіші — визивав з табличного коду. А потім написав туди драйвера для того, щоб воно розуміло, що треба робити. Після цього мені заборонили підходити до комп’ютера, але почали на комп’ютері писати на українській мові накази».