Oksana Maslova Оксана Маслова

* 1983

  • «Пригадую, як ми ходили с купонами, стояли… Як ми стояли в чергах дуже довго… Коли приходиш там в школу, а у твоїх батьків немає грошей, щоб купити тобі ще один одяг чи щось таке, чи навіть взуття якесь… В мене був такий період коли я проходила дев’ять місяців в одних ботінках, вони вже на пальцях протерлися і я їх заклеювала скотчем ізнутри. Коли щось не так, так я ще діставала палець і кремом мастила носок, щоб не було видно. Тобто, коли воно навіть трошки розкривалося, щоб воно там білим кольором не свіркало. Пригадую це, прямо як зараз, просто. Ну, таке було, різне було.»

  • «Справа в тому, що в інформаційному полі досить довго це циркулювало, що Росія нападе на Україну чи не нападе, нападе, не нападе, нападе, не нападе… Це кожен день, це нападе, не нападе, нападе, не нападе. Всі розумні люди, яких я знаю, вони казали, це нерозумно. Це нерозумно нападати, зараз, у 21-му столітті, це не виглядає розумним… І до останнього… 23-го лютого в мене було отак планів… 6-го березня мала відкриватися виставка, я запускала серію проектів з музеєм, це були один за одним, три виставки художників акварелістів, одеських, дуже класних. Крім того була прем’єра у суботу, ми були запрошені до Одеського театру опери та балету на прем’єру балету «Шахерезада». Я дуже його чекала, ми прихворіли перший показ, то був другий показ, ми дуже його чекали і хотіли побачити. Нас запросили на день народження, мене запросили в майстерню художника. Ми якраз розмовляли, як ми зможемо зробити якісь проект, спецпроект на Одеському міжнародному кінофестивалі і почали вже перемовини що до цього. Тобто було дуже дуже планів, планів «громадьо», як то кажуть російською мовою…»

  • «А потім нас привезли до міста, Вишні Лготи, якщо я пам'ятаю вірно. Це було місто з високими, високими, як на мене п'ятиметровими парканами, які були з колючим дротом поверху в кілька кругів. Нас завезли таким дуже комфортабельним автобусом, відкрилася така брама, там до колючого дроту був прикріплений цей наш флаг український і я прокинулась, і я вже більше не відчувала себе в такій безпеці, за нами закрили браму і ми їдемо цією територією за парканом. Я розумію, що це вже далеко від міста, тому що огоньки вони зникали, зникали, зникали. І потім зайшла людина до автобусу і тихим голосом сказала, що ми можемо здати свої паспорти і лишатися тут ночувати… На всі питання, що буде с паспортами, нам відповідали, що нам поставлять візи. - “А які візи поставлять?“ - “Хороші.“ - “А можна детальніше?“ Він пішов в іншу частину автобусу теж говорити. Людина, яка йшла за ним, вона просто йшла с таким піддоном, як квіти переносять в супермаркетах. І коли я до нього звертаюсь, я розумію, що він не розуміє українську. Я знаю англійську, я його питаю англійською, він мені щось на ламаній англійській, каже щось: “Good, good, everything will be good.” Воно знаєте, воно якось дуже лякало, тому що ми приїхали в таке місце, закрите місце. Жіночки тоже почали лякатися дуже цього. І коли нас завели, нам сказали, що ми можемо тепер ночувати в цьому будинку або в цьому будинку. І в кожному з будинків були грати на вікнах. І ось ми йдемо сходами, нам кожному видають пакети, насправді, дуже класні гігієнічні пакети, молодці. Там був: туалетній папір, зубна паста, зубна щіточка гарнесенькі і для дитини по її віку також було: шампунька, були сухпаї, тобто був якісь хліб, пару кусочків хлібця, паштет, дитині був якісь йогурт, але вона його чомусь не їла, я не пригадую зараз чому, не сподобався він їй. А потім нас підняли і нам показали такі маленькі кімнати, де стояли вузькі металеві ліжка, там матрацики з клейонки були, дуже таке ненове простирадло і нам сказали: “Good night.” І все. Це було так страшно! Моя дитина коли це побачила… Вона вже була така, вона вже була щаслива, вона вже знов повірила, що вона подорожує і діти рядом поруч і вона просто почала кричати: “Мамо, забери мене звідси, мамо, забери мене звідси, мамо, забери мене звідси!”»

  • Full recordings
  • 1

    Praha, 14.03.2022

    (audio)
    duration: 01:51:22
    media recorded in project Memory of Ukraine
Full recordings are available only for logged users.

Я вважаю, що кожна людина несе відповідальність за своє життя

Oksana Maslova, 2022
Oksana Maslova, 2022
photo: Post Bellum

Оксана Маслова народилася 27 березня 1983 року в Одесі, в колишній Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Її мати Олена Маслова народилася в Криму, де її батько служив професійним військовим. Його перевели до Одеси, куди він переїхав з усією родиною. Батько Оксани, Віктор Маслов, народився в Одесі. Обоє батьків - інженери, працювали конструкторами. У Оксани є сестра Олеся, на два роки молодша. За часів СРСР її батьки були заможними професіоналами, і рівень життя сім’ї був трохи вищим за середній. Після розпаду СРСР зарплати батьків різко скоротилися, і згодом їм довелося шукати іншу роботу. У початковій школі Оксана була членом “жовтенят” (аналог чеських “жискерів”), але в піонери вже не пішла. Школа була російською, і з українською мовою та літературою Оксана познайомилася лише в останніх класах. Її вчителька пробудила в ній глибокий інтерес до літератури. Оксана почала читати книги українською і швидко вивчила мову. В Одеському університеті вона вивчала біологію з акцентом на нейрофізіологію. Під час Помаранчевої революції 2004 року була в Києві на Майдані, а під час Євромайдану 2014 року перебувала в Одесі з новонародженою донькою. Працювала культурним кореспондентом, редактором багатьох журналів, а також писала для Elle та німецької газети TAZ. Авторка віршів та низки п’єс. У лютому 2022 року, після першого обстрілу Одеси, виїхала з донькою до Чехії. Зараз живе у Празі.