Михайлина Очерклевич

«Що я ще пам’ятаю з нашого будинку – чистоту, під 10-м я хочу сказати (прим. авт. – йдеться про вул. Богомольця). На кожному поверсі плювальниця – я то пам’ятаю, кожен Божий день мите все зверху і донизу, сміття виносилося на подвір’я, і машина приїжджала й з подвір'я забирала. Але кожного дня все милося. Правда, потім, як приїхали «визволителі», то вони по молоко ходили з тими плювальницями, бо то були фарфорові. Ну, там і суконки були нічні сорочки. Тут була така їхня пані майорова Черненко на горі, то вона у нічній сорочці ходила в Оперний театр – і то правда».

«Вони якось так не чіпали нас, вони дуже гарно до нас відносилися. Принаймні у тому будинку – всі ці люди, вони займали високі пости, але дуже поважали нас. Ми мешкали там внизу, а вони відносилися до нас як до якоїсь такої вищої касти. У мене взагалі мама була така дуже цікава, та й тато працював не на такій простій роботі. Моя мама, як колись на селі чи десь тепер тут, щось спекли – до сусідів занесли. Медівник пеклося на свята, мама десь там на гору занесла, сусід потім прийшов і каже: «Люся, вот этот черней хлеб вкуснее, чем этот белый». А чорний – то був медівник. Мама каже, та то не є хліб, а він: «Ну как, это у нас хлеб называется, не знаю, как у вас». Потім у мене батьки дуже рано померли. І я пам'ятаю тільки от, як померла мама, вони всі прибігли і мені помагати хотіли. Буквально з усіх поверхів. Не було у них якоїсь такої злоби, ворожнечі. Навпаки, приходили і казали: які ви щасливі, що можете образи тримати».