В Краматорську, щоб ви розуміли, День машинобудівників так само приблизно святкувався, з таким же розмахом [як День Жовтневої революції]. І кожна демонстрація закінчувалася тим, що люди розбивалися на компанії і йшли додому святкувати. Тоді не було таких кафе, не було де це все робити — це про [19]80-ті кажемо, про початок 80-х років. І всі розходилися по хатах святкувати. Крутили пластинки, їли, дівчата готували салати різні. У нас в родині купа людей була завжди. У нас були пластинки, у батька була стереосистема, і він це дуже любив — отак трусить цю пластинку, дує на неї, так стирає голочку... У нього якась бархатка була, голочку протирає. Батько дуже любив гарну музику — це, напевно, у мене від нього. Я виросла на «Led Zeppelin», «Deep Purple», всяке таке — він дуже це любив. А ще у нас російський рок грав, це трошки згодом. «Наутілус» ще молодий за тих часів, звичайно, «Beatles», така історія. Ага, Ігорь Корнелюк. Тому що під нього було гарно танцювать всім іншим людям. Батько грав на фортепіано, всі співали, танцювали. І в нас завжди була купа людей, як десять людей — то мінімум. А скільки в нас було після цих демонстрацій, як всі до нас приходили. Мені подобалось, в нас музика завжди грала, завжди пахло чимось із духовки, мама м’ясо запікала. І такий запах завжди був якийсь святковий... Мені здається, я зараз курку запікаю — і так якось, значить гості зараз прийдуть, бо запах такий з дитинства ще. Такі свята були, демонстрації, і день міста дуже святкувався. На день міста заводчанам завжди видавали якісь гроші додаткові, типу як премії. І тоді люди прям шикували. Щось собі таке смачне купували на свята. — Ви згадували про святкування Дня машинобудівника в 80-х, а як потім еволюція цього дня відбувалась і доки його святкували? Чи його досі святкують? — Його досі святкують. Еволюція сталася дуже цікава. У дев’яності, коли заводам було дуже важко виживати, воно не дуже святкувалося, було, що люди у квартирах просто святкували, і все. Потім, коли заводи вже стали міцно на ноги, це стало прям... В місті всі знали, що День машинобудівника. І всім дають бонуси, а бонуси були гарні, тому що директором став [Георгій Маркович] Скудар, як я вже казала. Він став президентом заводу, акціонером, повикупав у людей ті акції, став реально власником заводу через всі ці історії, махінації. Але він бонуси давав людям у розмірі 100 %, іноді 200 % від заробітної плати. І люди отримували ці бонуси і йшли їх витрачали у місті. Економіка міста просто розквітала в цей день. Це була перша субота вересня і перша неділя вересня, чи друга, десь там. І тоді платили. Всі були щасливі, кафе бронювали, починаючи з вівторка. У вівторок один отдєл, завод; середа, четвер, п’ятниця — піти щось там зробити, посидіти нереально було в місті. Особливо весь тиждень перед Днем машинобудівника, бо люди бронювали собі повністю кафе, ходили отдєлами, цехами. Тоді з’явилися гроші., і воно почало так святкуваться. Спочатку це завод робив. Якщо ми кажемо про 2000-ні, то це завод робив, привозив Таїсію Повалій, Настю Камєнскіх, як це заведено було там на сценах. Я, до речі, працювала на кількох таких заходах на сцені. Це платив завод, НКМЗ [Новокраматорський машинобудівний завод] саме. А потім, коли почалися тьорки у міста і директора цього заводу, став платити за це наш народний депутат Максим Вікторович Єфімов, і все свято перетворилося замість Дня машинобудівника і дня міста на свято Максима Вікторовича Єфімова.