Ольга Попадин

« -… ну, торгівля, як така була, люди з вечора ставали в чергу, щоб весною.., ранком щось купити в магазині. І ще не знали за чим стояли, але що брали, що продавали, то, то вони то купували – спочатку. А потім вже закрили ті всякі приватні ті позакривали і відкрили такі – торгівлю таку.., ми то побачили перший раз ті «бокалії», «гастрономи». Тоді зачали вони в Західну Україну возити цукру. Ну, люди вже не довіряли, що він буде, так стояли тими чергами. Черги стояли за тим цукром. А вже в половині, десь так, якраз перед моїм арештом, то вже появлялися вже білі булочки, білий хліб появився, бо до того був тільки чорний. І вже стали ніби, а за мануфактури ще завели, мануфактуру, то вже люди стояли і тоже: що будуть давати? То десь кілька магазинів були виділені, де давали мануфактури, то люди там стояли, вони по 10 метрів мануфактури. Так стояли, не знали: яка буде, чи то потрібної не буде, но все брали…»

«-… і тут же падає бомба якраз напроти Бригідок. Падає бомба, і ми вже точно знаємо, що то є війна. І в понеділок ми будимося, вже нікого нема. Ті робітники, які там працювали, ті «битовики», порозбивали двері і: «Виходіть!» Ну, «виходіть», а ми в сорочках одних. Причому, таких, що в них навіть на двір не можна було вийти. Ми побігли забрати в камеру зберігання речі. Поки ми вибрали ті.., я знайшла свої речі, ну, поки ми то позабирали, зачали обстрілювати вже. Більшовики вернулися і зачинають обстрілювати. Деякі такі були, що вибігли такі мужчини, відразу вибігли додому їхати. І їх якраз там постріляли коло того.., коло воріт. Обстрілювати, зачали нас обстрілювати. Кілька куль влетіло в нас в палату. І ми всі пішли в коридор. А з коридору почули починають піднімати солдати наверх, то ми скоро повтікали назад в камеру, в камеру, то вже в палату. То вже ввійшли солдати не, не енкаведисти таки. «Що ви? Кто задумал бєжать?» Та ніхто. Ну, але за ними прийшла через годину прийшли наші енкаведисти. Вони вже тоді були втікли аж під Красне. І їх звідтам завернули назад до Львова. Може, якби були, їх не вспіли, не завернули, то були би люди залишилися всі живі. І вони тоді зачали нищити людей…»

«- … в 40 році, то вже почалися вивози людей, ну і арешти – то вже скоріш почалися. Ну так, спочатку більш поляків арештовували, потім нас чомусь менше, а вже почалося з літа 40 року, то вже пішли арешти українців. При чому.., ну тоді інші такі.., переважно ті, які, чи були члени, чи запідозрювали, що є членами ОУН. Потім, навіть любий, хтось сказав, не то висловився: чи покритикував, чи що, то вже арештували, і вже судили за то що – за агітацію пропаганду. Так і прийшов, нас розбудили, тата взяли, там як то, за понятого. - Коли прийшли? - Вночі було і… Тато там прийшов, тоді прибігав, вийшов звідтам і каже до швагра: «Іди до своєї сестри, твою сестру також будуть вивозити. Іди попередь їх, може сховаються, чи щось…» Ну, і щвагер пішов там на Нове Знесіння. І сказав, каже: «Вас будуть зараз вивозити!» Ну могли би десь втікнути, вийти. Тоді не було так, що за дуже всіх на обліку. А сестра: «Та ми не рушимся, вже сусіди випросились». І так прийшли і їх забрали. А то вивозили вони, а міліціонер той сказав тому.., татові, каже: «А скажіть швагрові зятькові, що там його сестру тоже будуть вивозити». І так їх вивезли тоді. Тоді вивозили арештували всіх бувших поліцаїв. І… А через три дні вже повивозили всі їхні родини…»

«- …у вересні 49 року… Мене арештували… - Де? - В хаті. В хаті прийшли вночі… - Вночі прийшли? - Вночі прийшли – вони все вночі робили. Навіть машина приїхала, не ту стала, не коло хати, а на розі там, коло Старознесенської, коло тої, коло тої криниці. Там залишили машину. То їх чотирьох прийшло. - Як вони виглядали? - Вони прийшли всі в цивільному, всі в цивільному… Один з них був старший. Один ішов начальник слідчого того нашого відділу – Пємьонов. - Пємьонов. - Так Пємьонов. І ще трьох. Один був такий старший, вроді би. Вони старалися не по-українські – всі говорив по-українськи. І один з них, так розбудили, то тато встав, той мене… Потом кажуть до мене: «Ти Оля?» Я: «Так!» «Ну, то вставай, ми підемо поговоримо з тобою». Ну, вони так такого обшуку, як такого, не робили. Тільки, я знаю, сестра робила порядки і свої ті всі так на верх виложила на столі. І вони то так менш-більш так прикинули, дещо там звідтам взяли. Таке, що їм здавалося підозрілим, то взяли. Ну, так як такого обшуку вони не робили, бо вони не мали навіть ордеру на обшук. І потім: «Збирайся і йдемо». Ну, я така щось: «Можна взяти щось з речей?» «Можна!» То я там взяла білизну та й… І тільки ще один з них той старший такий був навіть подивився, що така мала.., ну та я ж… - А скільки вам було років? - Та 17. А я щупленька, то я виглядала ще на молодше років…»