Елліна Шнурко-Табакова Ellina Shnurko-Tabakova

«Я була директором з маркетингу Українського конгресового комітету Америки, який допомагав залучити молодь до перших виборів [19]94 року, і вела рекламну кампанію по всій Україні з роликами, рекламними матеріалами, які призивали молодь прийти голосувати. Це був, звичайно, дуже несподіваний досвід. Потрібно було за чотири доби поїхати по всій Україні і заплатити за рекламу. І тоді було дуже цікаво. Якщо на сході для того, щоб сплатити, потрібно було йти до Ощадбанку, завести зберігальну книжку, покласти туди гроші, звідти перерахувати на редакції і отримати розміщення. То у Львові казали “ні-ні-ні” і в кафешці брали доларами. А у середній частині України брали купони».

«Після Кравчука прийшов Кучма дуже швидко. Не стало Чорновола. Історія України пішла так, як вона пішла. Але було багато людей, які намагались зробити щось нестандартне. Я не вважаю, що діаспора, яка тоді допомагала, що це було щось таке начебто втручання в наші внутрішні справи. Українці зі всього світу дуже переживали за нас. Тоді дуже багато допомагали не лише в рекламних кампаніях, а й у навчанні журналістів, проектах підтримки марафонів онлайнових по розповсюдженню інформації, як відбуваються вибори. Там я не дуже була залучена, але було багато проектів… те, що ми зараз вважаємо абсолютно нормальним, типу телемарафону у виборчу ніч з підрахунком голосів від соціологів. Тоді не було саме таких підрахунків, від соціологів, але такі елементи демократичного суспільства, яке контролює і розуміє, яким чином відбуваються вибори, були вже у 90-ті. Просто вони не набули тоді такого поширення і такого впливу, який був необхідний для того, щоб Янику [Віктор Янукович] після всіх цих років у 2004 році не прийшло до тями, що потрібно фальсифікувати вибори. Але з іншого боку, деякі експерти в той час вважали, що те, що він намагався звичайні 2 % фальсифікацій перетворити на 12 чи 20 — оце саме і було сигналом суспільству, яке відчуло фальсифікації. Можна не помітити 2 %, але 20 неможливо не помітити. Він прогорєл саме на масштабах. Ми памʼятаємо, що у РФ вже були такі фальсифікації, як потрібно. Були дослідження розподілу по Гаусу голосів у залежності від явки на вибори. У Росії ці хвости Гауса навіть називали хвостами Чурова [Володимир Чуров — російський політик], які показували масштаб фальсифікації виборів у Росії. Я з маленькою командою… ми у 2005-му чи наступні вибори… ми саме проводили такий математичний аналіз розподілу голосів від явки і теж друкували матеріали, які показували ймовірний відсоток. І на виборах Тимошенко / Януковича, здається, ми змогли прорахувати таких 4 % сумнівних, але ми памʼятаємо, що це були критичні відсотки, які разом з відсотком байдужих “проти всіх”, дали Януковичу можливість прийти до влади».

«Як проект “Військова кімната” — координаційний центр ефективних технологій на службі Україні, народився на початку березня [2014-го]. У нього було три напрямки: перший — матеріально-технічна допомога; другий — антипропагандистська діяльність, проти інформаційних впливів Росії, тому я там професійно вмію; а третє — такі проекти, як розшифровки, як саме дискредитація генералів, аналітична робота з інформаційними потоками. Перший напрямок, він був самий необхідний. Нічого в армії тоді не було. Але ми це зрозуміли не одразу. Оскільки я була членом правління Інтернет Асоціації і була головою Асоціації підприємств інформаційних технологій, я знала всіх, у кого є залізо, софт і все, що в цій області є, я всіх їх знала. Мені сказали, оскільки ми були ініціаторами... Одна людина дала телефон начальника звʼязку прикордонників і начальника звʼязку Збройних сил. Спочатку я прийшла до прикордонників, а це ж початок березня, 19 березня, я до нього 18-го пішла — я потім встановила по щоденнику цю дату, я її святкую навіть. Приходжу і кажу: “Чим допомогти? Інтернет, ІТ?”. Він каже: “Нам потрібен колючий дріт”. Я кажу: “Діджітал, прінтер, компʼютер?”. “Ні-ні-ні, — каже, — колючий дріт”. Ну ладно, я подумаю, і пішла собі. А прикордонники тоді від кордону не від’їжджали. У них дійсно була і оптика прокладена, і оснащення нормальне. Їм стіна була необхідна для Криму. Наступного дня я прийшла до начальника звʼязку Збройних сил, просиділа там, не просто просиділа, а п’ять годин я там реально працювала — якісь телефонні лінії, комп’ютери, прінтер — я дійсно всі свої зв’язки почала використовувати, щоб задовольнити їх дуже термінові потреби, спочатку для Криму».

«Це була впливова агенція [УНІАР — Українське незалежне інформаційне агентство “Республіка”]. Кожного року ми запускали якісь навіть телепрограми. Були новини УНІАР на телеканалі “ЮТаР”, була економічна програма «Ставка», «Десятка» — така аналітична тижнева програма. Тобто прообраз майбутнього телебачення там був. Там була проблема з тим, щоб вистачало грошей на телебачення. Для цього я туди прийшла. Коли перший раз ми вирішили, що треба спробувати, Набока [Сергій Набока — головний редактор, продюсер першої в Україні щоденної недержавної програми “Новини УНІАР”] сказав: “Ти знаєш, Елліна, у нас там кажуть, що ми за щось в новинах беремо гроші, а ми не беремо. Ти можеш розібратись — за що тут брати гроші?”. Так зʼявилась перша реклама в новинах. Я розібралась. І ролики робили, і сюжети робили. Окупали не окупали, але якось компенсували ці витрати. Звичайно, це було дуже дешеве телебачення. Тому що воно знімалось на напівпрофесійні камери, чи навіть на HI8 [відеокасети], для тих, хто памʼятає, що це таке. Про Betacam [професійна відеокамера] тоді ніхто і не сподівався. Але з точки зору інформаційної цінності впливу на ту ж Верховну Раду, то були дуже авторитетні програми. І навіть, з комерційної точки зору, коли ти говорив якимось іноземним компаніям, що ти — єдина приватна незалежна агенція, то була більше повага, ніж в усі майбутні роки, коли я займалась видавництвом і медіабізнесом вже як власник. Тобто правильні цінності, правильне позиціонування по відношенню до джерел інформації, відсутність продажу, “джинси́” [прихована реклама], впливу, контролю впливу від партії, це було вже з 90-х років. На жаль, це було дуже швидко втрачено в Україні, але це окрема пісня».