The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Елліна Шнурко-Табакова Ellina Shnurko-Tabakova (* 1967)

• народилась 28 квітня 1967 року в місті Краматорську Донецької області

• 1984-го закінчила фізико-математичну школу №145 м.Києва (зараз фізико-математичний ліцей № 145 при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка)

• 1984–1990 — навчалась на кафедрі оптики фізичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

• з 1990 року працювала у фізико-хімічній групі Інституту фармакології та токсикології Національної академії медичних наук України

• 1992–1995 — генеральна менеджерка Українського незалежного інформаційного агентства «Республіка»

• 1995 – дотепер — директорка медіахолдингу «СофтПрес»

• 2000–2015 — членкиня правління Інтернет Асоціації України, ініціаторка створення та голова Комітету з питань свободи слова та прав людини

• 2011–2019 — голова правління Асоціації підприємств інформаційних технологій України

• 2013 — учасниця Революції гідности, лекторка Відкритого університету Майдану

• 2014–2017 — голова координаційного центру «Ефективні технології на службі Україні “Військова кімната”»

• 2014–2020 — голова Експертної ради військ зв’язку Збройних сил України

• членкиня Громадської ради Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради України

Елліна Шнурко-Табакова як фахова фізикиня не змогла терпіти «неправильну картину світу довкола себе», тому полишила наукову карʼєру і стала видавчинею, підприємицею, волонтеркою військ зв’язку Збройних сил України та громадською лідеркою в боротьбі за свободу слова і права людини. Елліна Володимирівна Шнурко-Табакова народилась 28 квітня 1967 року в місті Краматорську Донецької області. Її батьки, Людмила Яківна Кабіщан та Володимир Кузьмич Шнурко, уродженці Краматорська і Словʼянська, познайомились та створили сім’ю під час навчання в Краматорському індустріальному інституті.

«Чим більше мов, тим краще»

Шкільне навчання пані Елліна розпочала в рідному місті. У другому класі, коли настав час вивчати українську мову, адміністрація школи запропонувала батькам школярів подати заяви на звільнення від вивчення української мови. «Вони були дітьми військових, і їм дозволялось не вчити національну мову <…> Я пам’ятаю, як прийшла до мами: “Може, мені теж подати таку заяву, навіщо мені дві мови?”. Мама сказала: “Ні-ні-ні, чим більше мов, тим краще”».

1978 року, коли після аспірантури Володимира Кузьмича скерували до Києва, сім’я переїхала до столиці України. І вже там 1984 року пані Елліна успішно закінчила фізико-математичний ліцей № 145 при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та вступила на кафедру оптики фізичного факультету цього вишу. 

1986. Як джинси перетворились на бриджі

Знання, отримані студенткою-фізикинею, допомогли швидко зрозуміти небезпеку наслідків Чорнобильської аварії. «Це був єдиний факультет <…> який дуже швидко зробив санітарні правильні межі, дуже швидко прийняв екзаменаційну сесію, поміряв скрізь, де можна радіацію. Потім паркет змінювали». 

Склавши сесію, пані Елліна зі студентським будівельним загоном вирушила до Криму. Там, незважаючи на нетипово жарке літо, всі дотримувались правил безпеки: навіть на пляж ходили у щільному одязі та черевиках. І, як з’ясувалося згодом, недарма: повернувшись до Києва, одяг перевірили дозиметром — нижня частина джинсів випромінювала на порядок більше радіації, ніж верхня. Тож «джинси були відрізані. Стали бриджами».

«За самостійну Україну!»

Цікавість до нецензурованої радянською владою історії України пані Елліна проявила на старших курсах університету, де «завжди була антісовєтчіна [антирадянщина — за радянської доби це поняття використовували на позначення світоглядної позиції чи громадянської поведінки, що суперечили “єдино правильному вченню марксизму-ленінізму”]». Приводом для зростання цієї цікавості стала реакція її приятелів, мешканців Санкт-Петербурга, на тост «За самостійну Україну!», що несподівано для себе самої виголосила під час зустрічі 20-річна Елліна. Відповіддю стало «все, що ми чуємо [від росіян] останні 10–15–20 років». 

 Після повернення до Києва вона взялася досліджувати історію України, читати твори Винниченка та Грушевського. А потім передзвонила санкт-петербурзьким друзям і сказала: «Ви — поци. Ми на 900 років вас старші. І більше не розповідайте мені, що такої країни немає». 

Від фізикині до підприємиці

Після захисту диплома Елліна Шнурко-Табакова відмовилась від роботи на заводі «Арсенал», оскільки не хотіла брати участь у створенні зброї масового знищення. Натомість знайшла вакансію наукового співробітника у фізико-хімічній групі Інституту фармакології та токсикології Національної академії медичних наук України, де стала авторкою десяти наукових робіт у галузі біохімічної фармакології і фізичної хімії та «майже захистила дисертацію». Але грошей не вистачало: «У мене два чи три долари була зарплатня. І у чоловіка — два чи півтора». Постав вибір: робити карʼєру за кордоном, залишатись в українській науці, розуміючи майбутні обмеження, чи шукати нове поле діяльності. 

У той час найближча подруга пані Елліни, Світлана Рябошапка, стала співзасновницею самвидавної газети Української Гельсинської спілки «Голос відродження», а згодом і Українського незалежного інформаційного агентства «Республіка» (УНІАР). Дружні стосунки з пані Світланою допомогли ухвалити рішення, яке докорінно змінило професійне життя Елліни Шнурко-Табакової.

УНІАР. Там, де народжується націоналізм

Остаточна трансформація  «антисовєтчини» у націоналізм відбулась під час роботи в УНІАР. За три роки роботи Елліна Шнурко-Табакова, яка тоді називала себе російськомовною буржуазною націоналісткою, значно покращила володіння українською, оскільки в агентстві діяло правило: кожне слово російською коштувало один долар. 

Пані Елліна обійняла посаду генеральної менеджерки і була відповідальною за комерційну складову роботи агентства. «[Сергій] Набока сказав: “Ти знаєш, Елліна, у нас там кажуть, що ми за щось в новинах беремо гроші. А ми не беремо. Ти можеш розібратись, за що тут брати гроші?” Так з’явилась перша реклама в новинах». 

Співпраця з УНІАР тривала три роки. 

«СофтПрес»

У 1995-му пані Елліна вирішила прийняти вже не першу пропозицію видавництва «Vogel» і розпочала власний бізнес, який швидко став сімейним. Тоді ж вона створила та очолила видавничий дім «СофтПрес», портфель якого налічував понад 10 спеціалізованих видань. Але найбільшу популярність здобув CHIP — кольоровий щомісячний журнал про комп’ютерну техніку, комунікації та зв’язок. На українському ринку, щоправда, у російськомовній версії, він з’явився 1995-го завдяки співпраці Елліни Шнурко-Табакової з німецькими видавцями. Видання не було першим комп’ютерним журналом в Україні, але швидко стало першим на ринку.

Згодом «СофтПрес» видав «Англо-український тлумачний словник з обчислювальної техніки, Інтернету і програмування». На думку пані Елліни, це було важливим кроком: «У ті роки робити ІТ-пресу українською мовою було взагалі неможливо — не було жодного терміну». Цей тлумачний словник пережив кілька видань. Його цифрова версія доступна для перегляду і сьогодні.

Інтернет має залишитись вільним

2000 року пані Елліну обрали членкинею правління новоствореної Інтернет Асоціації України. «Я дуже швидко зрозуміла, що там іде боротьба з колишнім КДБ <…> звичайно, це вже було нове СБУ. Але методи — загнати все у зошит реєстрації і реєструвати все в інтернеті — воно ж навіть зараз не припинилось <…>, а це має безпосередній вплив і на свободу слова, і на права людини». Для протидії намаганням обмежити права і свободи користувачів мережі Елліна Шнурко-Табакова запропонувала Асоціації створити Комітет з питань свободи слова та прав людини. Не менш важливим завданням було «не дати поставити такі контролюючі засоби, як у той час вже були поставлені у Росії від ФСБ». Пані Елліна, яка очолювала Комітет близько 15 років, вважала цю роботу успішною — незважаючи на численні спроби державних органів, український інтернет так і не став «тоталітарно-диктаторським».

«Ми драпали вздовж кордону на Харків»

Помаранчеву революцію пані Шнурко-Табакова зустріла в Луганську, де була спостерігачкою у другому турі президентських виборів. Тоді їй довелося втікати до Харкова, оскільки представники влади, не бажаючи розголосу реальних результатів виборів, не випускали з міста спостерігачів і журналістів. Окрім того, блокували трансляції «Радіо Ера» та «5 каналу», які в той час були одними з небагатьох джерел об’єктивної політичної інформації. «Як тільки ми пересікли границю з Харківською областю, моментально включилось “Радіо Ера” і телебачення, потім виявилось, що працює. Тобто була обласна ізоляція».

Хайтек-марш і «Помаранчева книга»

Уже в Києві, на початку грудня 2004 року, пані Елліна стала однією з ініціаторок та активною учасницею Хайтек-маршу, коли кілька тисяч айтівців з помаранчевою символікою та плакатами «За вільний інтернет», «За сервери, що не брешуть» пройшли від станції метро «Арсенальна» до Європейської площі. Тоді ж була оприлюднена «Заява працівників інформаційно-телекомунікаційної галузі України». У документі, зокрема, визначалась спільна мета протестувальників: розбудова інформаційного суспільства в Україні на основі демократичних принципів. Ця ініціатива переросла у створення «Помаранчевої книги». «Ми зробили повну розробку необхідних модернізацій всього законодавчого поля <…> воно народилось як результат співпраці багатьох високотехнологічних асоціацій, які обʼєднались, знайшли компроміси, провели парламентські слухання. <…> І в результаті законопроект був зроблений по цій “Помаранчевій книзі”. Закон “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства” був прийнятий 2007 року».

«Майдан не закінчився, він кожного разу приймав нові форми» 

Революція гідности стала для пані Шнурко-Табакової закономірним розвитком тодішніх українських суспільно-політичних подій. Вона використовувала знання і досвід «у медіа, хай-теку, діджіталі та безпеці» для проведення стрімів, читала лекції «про правду, про незалежність новин, як потрібно споживати інформацію» у ГО «Відкритий університет Майдану», зверталась до рекламодавців з вимогою не фінансувати політично заангажовані ЗМІ. Саме на Майдані виникла ідея створення координаційного центру «Військова кімната», яка привела пані Елліну як волонтерку до Головного управління звʼязку Збройних сил України (ЗСУ). З її слів, «було три напрямки: матеріально-технічна допомога, антипропагандистська діяльність та <…> аналітична робота з інформаційними потоками». Того ж 2014-го року Елліну Шнурко-Табакову обрали головою Експертної ради військ зв’язку ЗСУ.

Задачі, над якими пані Елліна працювала від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вона називає задачами всього українського народу — «зниження ризиків, підвищення ефективності та допомога армії».