Ярина Скуратівська Yaryna Skyrativska

«А керівництво тут, на радіо, не дуже сприяло, щоб розповідати про ці всі події і що там відбувалось. Я памʼятаю момент був, смішний для мене, коли ми запросили когось із активістів Майдану 2004 року. Я сиділа із співрозмовником в студії. Вже Майдан переміг. Фактично це був момент, коли всі вітали один одного, такі переможні ішли реляції. Я веду ефір, тут забігає директор “Променя” і каже: “Все, виходьте звідси. Що ви робите? Як ви можете взагалі говорити про Майдан?”. Мені в навушники говорить в той час, коли гість мені щось розповідає. І він стоїть, цей керівник. Він зайти в прямий ефір не може, тому що прямий ефір. І я зрозуміла, що треба вести цей ефір доти, доки буде цей керівник стояти тут, в студії. Ми довго говорили з моїм співрозмовником. Я вже не памʼятаю, хто був із гостей запрошений. Це така маленька революція».

«Мені подобалась свобода, яку давав університет: було вільне навчання, вільне відвідування. Якось мені вдавалося пройти це все. А ще цікаво, що частина викладацького складу була ще достатньо радянська, і це було дуже неконцептуально. Тому що приходили викладачі, які розповідали про компаративістику, а були викладачі, які розповідали нам про соцреалізм. Таке було дуже дивне навчання. Я вчила політекономію чи політекономіку, і я вчила, наприклад, тему “Франкознавство і психоаналіз”. Це якісь непоєднувані речі. Як вони всі уміщались в цьому курсі… Ще у нас була українська мова, яку нам викладала дуже крута викладачка, а підручник був написаний російською мовою і виданий в Москві. І це був для мене важкий досвід. Оскільки там про частини мови, і все це російською мовою — його ж треба перекласти українською мовою. Це ще той капець був».

«Паралельно працювала в двох інформаційних агенціях: УНІАР, була така інформаційна агенція, вона недовго проіснувала, — Українська незалежна інформаційна агенція “Республіка”. Я працювала в нічних змінах. Вони також робили дайджести і надсилали посольствам, як правило. Це були вже [19]90-ті роки, і УНІАР займалась, окрім того що вони продукували новини, вони ще і заробляли гроші. Посольства передплачували їхні такі денні підбірки інформації. Зокрема, в УНІАР була ще така історія, що вони слухали… Тобто моє завдання було слухати новини “Українського радіо” о сьомій годині вечора, оскільки це, вважалось, найповніший випуск новин. Він записувався, а я його розшифровувала, і частина з тої інформації, яку подавало “Українське радіо”, лягала в дайджест, який потім УНІАР передавала посольствам. <…> Але там було насправді багато хороших журналістів, які тепер вже монстри: менеджери і, можливо, навіть не працюють в журналістиці як журналісти, а більше як керівники… Але дуже хороша штука. Друга інформаційна агенція маленька, камерна. Називалася “МІАУ-Культ”, музична інформаційна агенція плюс культура. Отам уже у мене була більш журналістська робота. Я ходила на концерти, писала рецензії. Одним словом, цікаво проводила час, культурно. Потім писала матеріали».

«Я особисто контактувала, якщо можна так сказати, лише з тими, хто підходив до території наметового містечка. Дуже багато підходило людей старшого віку. Я памʼятаю, що прямо стомлювалася. Ми спілкувалась… переважно бабусі-дідусі підходили, такі поважні. Ми з ними спілкувалися. Вони цікавилися. По-різному бувало, але це була доброзичлива розмова. Вони питали: а чого ви хочете, чого ви тут стоїте, а може, перестаньте голодувати, може, вам це все не треба. Я відчувала більше співчуття, можливо, нерозуміння самих ідеалів та ідей, які були тоді на Майдані, але співчуття було дуже багато. Хоча був випадок, коли ми йшли маршем черговим по Хрещатику і якась жінка мені крикнула, що я бандерівка. З одного боку, я розуміла, що мені треба образитись, бо вона кричала так, наче хотіла мене образити, а з іншого боку, мені так приємно було. Воно дисонувало — вона ображала, а я пишалась. Вона намагалась мене образити, а я пишалась від того. Я більше контактувала на той час зі своїми батьками. Мої батьки розуміли, що це таке і навіщо, але не хотіли, щоб я активно входила в суспільно-політичне коло. Були дуже великі суперечки вдома. У нас були сварки. Батько дуже незадоволений був тим, що я була на Майдані. Він переживав, що його за це будуть ще більше гнітити. Мої контакти обмежувались такими контактами з дорослими. Але те, що страйкував весь Київ, — це точно. Не тільки студенти були. Це були заводи, це були фабрики якісь, бо час від часу оголошували. Там було все забито людьми, весь Майдан, Хрещатик, всі ці вулиці, які поруч. Вже не ходив транспорт, все було перекрито. Пам’ятаю, що все було запруджено людьми, особливо на вихідні. І ті, хто доривалися до мікрофона, говорили, що ми — представники такого-то заводу чи такого-то інституту і ми приєднуємося до страйку. Це не тільки студентський був... Голодування, можливо, було студентським, але активність… мені здається, що Київ… і ще тоді активно почали долучатись шахтарі. Був досить активний період шахтарського руху. Вони якось паралельно з нами були».