The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.
If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)
Ми - живі сторінки історії
народилася 17 квітня 1947 року в передмісті Судової Вишні Львівської області
в 1948 році Василя Бирку, батька Ірини, засудили, за його виступ на зборах по організації колгоспів
в 1950 році Ірину Станкевич з матір’ю та братом відправили на етап, у Красноярський край
після смерті Сталіна, Василя Бирку звільнили по амністії
в 1965 році сім’я Бирків повернулася в Україну, до Судової Вишні, але пані Ірина залишилась у Сибіру
наступного року Ірина Станкевич поступила на біохімію в Красноярський університет
працювала два роки в поселенні Бірьозовка на Байкало-Амурській магістралі
одружується в Росії та народжує доньку
в 1973 році пані Ірина повертається в Україну та починає працювати вчителькою
зараз проживає в Новояворівську на Львівщині та є головою Новояворівського Товариства політв’язнів та репресованих
(English translation follows at the end of the Ukrainian text)
Ірина Станкевич народилася 17 квітня 1947 року в передмісті Судової Вишні Львівської області у сім’ї Василя (1902 року народження) та Анни (1906 року народження, дівоче прізвище - Макаруха) Бирків.
Батьки пані Ірини були сиротами. Тато працював у польського єврея, а також - лісничим. Під час Голокосту, роботодавець Василя Бирки втік, залишивши все своє майно йому.
В 1948 році Василя Бирку засудили, за його виступ на зборах по організації колгоспів: “Так, я погоджуюсь. А як буде дуже добре, я не тільки приведу свої коні, корови – я ще жінку з дітьми здам”. Окрім цього, батька назначили головою “батальйону по пошуку та знищенню бандерівців”. За час його головування, число пійманих упівців значно скоротилась. Батько допомагав УПА. Це стало підставою для підозр збоку радянських чиновників.
Невдовзі батька арештували за статтею 54а/1. І відправили в Караганду, потім - в Мордовію. Кожних два-три місяці, Василя Бирку перевозили в інше місце ув’язнення. На волю він вже вийшов в Інті.
Після ув’язнення батька, мама мала забезпечувати дуже високі контигенти, часто непосильні.
В березні 1950 році Ірину Станкевич з матір’ю та братом відправили на етап. А середня сестра - Стефанія, втекла з етапу на пересильному пункті в Судовій Вишні. Звідти Стефанія поїхала до дядька у Львів. Але там вона не затрималася. Її відправили до двоюрідного дядька в Судову Вишню, де вона допомогала по господарству.
Етап тривав понад півроку. Пані Ірині запам’ятався гучний шум та тіснява у вагоні: “Ми лежали, власне, при вході.. тісно було настільки, що якщо одна людина хотіла оберталась, то кільканадцять з одного боку і з іншого мусіли обертатись разом із нею, бо неможливо було лежали”. Також, їй пам’ятається родина Солтис із етапного вагону, які підгодували її хлібом та сиром.
Привезли сім’ю пані Ірини у поселення Роздольне (Роздолінськ) Красноярського краю у вересні. Місцеві мешканці, почувши, що везуть людей із Західної України, підняли бунт. “Нових спецпоселенців” не довезли до поселення, а залишили в тайзі у першу ніч. Пані Ірина пам’ятає як дорослі запалили високу варту, щоб зігрітися. Потім, усі полягали спати на попелі.
В бараці, де їх поселили було 20 кімнат. У кімнаті, де були Бирки, мешкало 13 людей.
Серед спецпоселенців були представники різних національностей: українці, естонці, литовці, латиші, росіяни, татари, і навіть - один грек. Особливо теплі відносини були між українцями та прибалтійцями.
Мама почала працювати у пана Зозуліна - місцевого кадебіста. Вона доглядала за його дітьми.
Теплі спогали пані Ірина має про святкування Різдва на Сибірі. Цілу ніч сім’я чекала на колядників-українську молодь, які обов’язково проходили. Навіть місцеві чиновники-росіяни “замовляли” коляду й до себе.
З прикрістю Ірина Станкевич пригадує період вступу до вищого навчального закладу. Отримавши направлення на навчання, пані Ірина обрала спеціалість журналістику, але не знала, що треба подавати потрібні документи. Відтак, на омріяну журналістику вона не потрапила.
Після смерті Сталіна, Василя Бирку звільнили по амністії. І він прибув на поселення до сім’ї, без права виїзду з Красноярського краю. Пані Ірина спочатку не сприйняла тата, і ховалася у подруги три дні.
Василь Бирка потурбувався, щоб дочка Стефанія, яка залишилась в Україні, приїхала до родини в Красноярський край.
Тато писав десятки скарг, щоб отримати статус реабілітованого. Він досягнув цілі у 1964 році.
А в 1965 році сім’я Бирків повернулася в Україну, до Судової Вишні. “Ми як від’їжджали, то там страшний плач і сум був”, - місцева спільнота мала дуже добре ставлення до українців.
Але пані Ірина залишилася у Сибірі, маючи жаль на Україну через те, що не поступила на журналістику через брак документів як спецпоселенка.
Наступного року Ірина Станкевич поступила на біохімію в Красноярський університет. Опісля закінчення університету, працювала два роки в поселенні Бірьозовка на Байкало-Амурській магістралі. У той час пані Ірина виходить заміж та народжує донечку.
В 1973 році пані Ірина повертається в Україну. І починає працювати вчителькою хімії в Новояворівській школі.
Зараз Ірина Станкевич живе в Новояворівську на Львівщині. Вона є головою Новояворівського Товариства політв’язнів та репресованих.
------------
Iryna Stankevych was born on April 17, 1947, in the suburbs of Sudova Vyshnia, Lviv region, in the family of Vasyl (born in 1902) and Anna (born in 1906, maiden name - Makarukha) Byrkiv.
Iryna’s parents were orphans. Her father worked for a Polish Jew and also as a forester. During the Holocaust, Vasyl Byrka’s employer fled, leaving all his property to him.
In 1948, Vasyl Byrka was convicted for his speech at a meeting on the organization of collective farms: “Yes, I agree. And if it is very good, I will not only bring my horses, cows - I will also give away my wife with children.” In addition, father was appointed as a head of the “battalion for the search and execution of Bandera rebellions.” During his presidency, the number of soldiers caught decreased significantly. Her father helped the UPA (Ukrainian Insurgent Army). This became a source of suspicion on the part of Soviet officials.
Father was soon arrested under Article 54a / 1. He was sent to Karaganda and later to Mordovia. Every two or three months, Vasyl Byrka was transported to another place of detention. He was released in Inta.
After the imprisonment of father, mother had to provide very high contingents, often unbearable.
In March 1950, Iryna Stankevych was sent to the stockage with her mother and brother. Her middle sister, Stefaniya, escaped from the stockage at the transitional point in Sudova Vyshnia. From there, Stefaniya went to her uncle in Lviv. But she didn’t stay there. She was sent to her cousin once removed in Sudova Vyshnya, where she helped with the household.
The transit of prisoners lasted more than six months. Iryna remembered the loud noise and crowding in a train car: “We were lying, in fact, near the very entrance... it was so crowded that if one person wanted to change their position, then a dozen of people on both sides had to change their position too, because it was impossible to lie.” She also remembers the Soltys family from the stockage train car, which fed her bread and cheese.
Iryna’s family was brought to the settlement of Rozdolne (Rozdolinsk) in the Krasnoyarsk Krai in September. Local residents, hearing that people were being taken from Western Ukraine, revolted. The “new special settlers” were not brought to the settlement, but were left in the taiga on the first night. Iryna remembers how the adults made a big fire to keep warm. Then, everyone was sleeping on the ashes.
There were 20 rooms in the barracks where they were housed. There were 13 people living in the room where Byrka family lived.
Among the special settlers were representatives of different nationalities: Ukrainians, Estonians, Lithuanians, Latvians, Russians, Tatars, and even one Greek. The relations between Ukrainians and Baltics were especially warm.
Her mother started working for Mr. Zozulin, a local KGB member. She took care of his children.
Ms. Iryna has warm memories of celebrating Christmas in Siberia. The whole night the family waited for the carolers-Ukrainian youth, who always came. Even local Russian officials “ordered” carols for themselves.
Iryna Stankevych remembers with sadness the period of entering a higher educational institution. After receiving a referral for studying, Ms. Iryna chose journalism, but didn’t know she had to submit the necessary documents. Therefore, she didn’t enter her hoped-for journalism.
After Stalin’s death, Vasyl Byrka was released under an amnesty. And he came to the settlement to the family, without the right to leave the Krasnoyarsk Krai. Ms. Iryna didn’t accept her father at first, and hid at her friend’s for three days.
Vasyl Byrka made sure that his daughter Stefaniya, who remained in Ukraine, came to visit the family in the Krasnoyarsk Krai.
The father wrote dozens of complaints to get a rehabilitated status. He reached the goal in 1964.
And in 1965 the Byrka family returned to Ukraine, to Sudova Vyshnia. “As they were leaving, there was terrible crying and sadness”, - the local community had a very good attitude towards Ukrainians.
But Ms. Iryna remained in Siberia, feeling aggrieved with Ukraine for not enrolling in journalism due to a lack of documents as a special settler.
The following year, Iryna Stankevych entered Krasnoyarsk University for biochemistry. After graduating from university, she worked for two years in the settlement of Biryozovka on the Baikal-Amur highway. At that time, Ms. Iryna got married and gave birth to a daughter.
In 1973, Ms. Iryna returned to Ukraine. Then she started working as a chemistry teacher at Novoyavorivsk school.
Now Iryna Stankevych lives in Novoyavorivsk in Lviv region. She is the chairwoman of the Novoyavorivsk Society of Political Prisoners and Repressed People.
© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Memory of Ukraine
Witness story in project Memory of Ukraine ()