Iryna Stankevych (Byrka) Ірина Станкевич (Бирка)

я чекала маму, мама цілувала коні-корови і ми не зібралися, за двадцять друга ночі, а друга вже все.. зібралася – не зібралася – посадили на фіри і в примусовому порядку везуть. Дитиною пам’ятаю, що сусіди виходили через те, що поважали батьків, кидали нам буханки хліба… і назавжди запам’ятаю цукерки.. колір я не можу підібрати.. такий..синій… були простесенькі подушечки-цукерки.. Ото, що я пам’ятаю .. Потім дуже запам’ятала собі вагон.. Оскільки прізвище в абетці на перші букви, ми спали на підлозі і відразу же в товарніку розсувались ратіш (?), я сама не добре собі уявляю що таке ратіш, мама так говорила.. но так гриміло-стукало, що відкриваючи отой ратіш виднілись навіть маленькі діти. І дуже мені запам’яталось.. ми лежали, власне, при вході.. тісно було настільки, що якщо одна людина хотіла оберталась то кільканадцять з одного боку і з іншого мусіли обертатись разом із нею, бо неможливо було.. лежали, знаєте, коли я вчила «Собрались в кучу кони, люди», російську вчила, то я завжди приводжу паралель, як ми зібрались, молоді, діточки, дівчата – красуні і хлопці, чоловіки старші і старенькі люди, посередині стояла одна-єдина параша, перепрошую, та параша.. і коли я бачила, на довгий час..зараз вже іншої форми роблять… то урни навиворіт так виглядали..і радянські смітнички так виглядали, завжди нагадували мені ту парашу..

І ще один страшенний факт, думаю, ви його зафіксуєте.. Навскіс, вздовж протилежної стіни – другий ряд лежав і їхала з нами жіночка, породілля, два тижні від родів, з дитиночкою малесенькою.. чому я так запам’ятала, бо я ту дитинку сприймала за живу ляльку.. вона її пеленала.. і я так складала ручки і вона мені клала в ручки ту дитинку, та породілля і я ніби бавилась, мені здавалось, що то є лялька. Одного ранку я пробуджуюсь і чомусь біля тої жінки зібрались люди всі, що в вагоні їхали, і плачуть, і хрестяться і кроплять дитинку водою. І потім зривають дошку в підлозі і викидають ту мою ляльку..

ще там пам’ятаю такий випадок.. Я дуже просила яйце, ну яке на смак, ну купіть. Ходімо, Ірче, - говорить. Та купіть, - каже хтось. -Нема за шо.. -Тато заробить. А тата ж в мене не було. І та жіночка, яка порекомендувала маму своєму господарю сказала, що то порядна жінка, вона робить вигляд, відрізає шматочок індичатини і буцімто падає в пісок.. порихи страшні влітку. До мами каже : «підніміть». Піднімає і дає їй. «Ай, та викиньте собакам, але добрій собаці, не якій-небудь». Пішла помила. Отак було.

Дуже образливо по сьогоднішній день, коли записували в перший клас, вчителька питає : «Как фамилия?», мама каже : «Бирка» -Что? Мама ще раз повторила.. -Будет Бырко. Каждый хохол оканчивается на «о» Стала я Бирко… - А звать? -Ірця -Как-как? Мама так називала, я наймолодша була, в старшому віці народилася. - Ну это совсем хохлядское имя, будет Вера. Я десять років була Вєра, Бирко Вєра.