Bohdan Voluyko Богдан Волуйко

І всі ми, розумієте, працювали на то… гідролізному заводі. Будували його, ну і нам приходилосі всьо вручну робити – копати траншеї, ну, короче, всьо робити. Було тяжко, то ломами ми, але то… Хочу сказати, нас ніхто так дуже не підганяв. Але вимагали: ото траншея має бути скопана так і так, бо там фундаменти заливали потім. Ну саме найгірше то було зима, а саме найгірше то було в’язати арматуру. Арматуру, оті штанги ті всі, дроти. Зимно, в руки зимно, а треба було ту арматуру зв’язати, дротиком скрутити, не… не елєктрозваркою тик-тик-тик, а дротиком. То була мука – сидіти на вис… вище на якомусь на висоті і арматуру в’язати. Ну але якось так терпілисьмо, а шо ж зробити.

у нас до хати… у нас явка була по суті діла. Розумієте? Приходили ночувати, розумієте, ми… нам… Г. З. Тут? Б. В. Та. Ну та, тут кругом. Ночувати, розумієте, і мій той шваґер, розумієте, нібито Федір приводив завжди хлопців якихось, хто вони були? Завжди мене… тільки мені махали рукою: важай, Богдане, важай, нікому, шобись мовчав як риба. Ну шоб то… З ним прийшла жінка, одного разу прийшов мужчина високий такий і з жінкою. То видно був якийсь, я не можу, не можу сто процентів сказати. Але, видно, то якийсь керівна особа була. І цей… і тоді він мене особливо, розумієте, попередив. А ми, а він, коли… а він тоже працював в друкарні, і постійно тоже приносив шрифт, і ми з ним друкували, розумієте, листівки, а я вже працював на 28-м заводі. І ми, розумієте, я ті листівки на 28-м заводі розповсюджував. Б. В. Ну протів радянської влади, ну такі типа, розумієте, я вже так не можу сказати, звернення до людей, шоби, так сказати, не йшли по поводу комуністів, шоби старалися, розумієте, всякими способами, так сказати, всякими способами старалися від них, розумієте, відмежуватися. Від комуністів, розумієте. Такі. Або якісь, десь інформацію якусь, або якусь десь інформацію, шо там і там має зустрітися то-то і то-то, розумієте, написано допустим в якомусь кінотеатрі, кінотеатрі має відбутися такий кінофільм. Ну от. І там люди поприходили, а того кінофільму нема, розумієте. О, отакі во, то є мало, то таке маленьке, то такі головні, такі ті наші листівки були протів радянської влади по суті.

а ми вночи, як спали, Ганю, ви знаєте, страшно було спати. Такі крики, такі жінки, особливо жінки кричали ґвалт. Вночи там дуже чутно було, бо шо то… як не як. Г. З. А як вони катували? Б. В. Всякими спосОбами були. Як так, розумієте, багато способів вони мали, але то до… до мене того… о, наприклад, поставили вас руки назад, клякнути, клякли і так мусите, розумієте, поки не зімлієте. Зімлів, впав, знову раз тебе… Або ше якось там, розумієте, якісь видумували всякі там речі. Як один раз так сиджу з слідчим, він мені говоре-говоре… то радянська влада, ти повинний всьо… так сказати… а я… а я всьо то відказую. Та да! Як він почав кричати, на столі лежав, та промокладка від тово, то кинув на мене, так жбурнув тов промокладков. Попала мені ту в плече. Ну, короче, отаке во, муки всякі, ті муки… не-не-не такі дуже… попробуйте так, руки назад, клякніть і так з півгодини-годину на колінах. Або ше якось, розумієте, там. Ну я вже не так, не той… о. І то весь час, розумієте, або просто бив вас, бив просто. Мав, розумієте, ше мав такий ремінец, розумієте, якийсь, ну то не ремінець, то була якась така чи нагайка, чи шо то. Спережив вас кілька раз по голові, о. І всьо. То було, біда була, але… ну шо зробите.

в 41-ім році вибухнула війна, тобто почали… почалася… не почалася, просто продовження війни. І от, розумієте, в цей… в ту пору, коли німці ввійшли до Львова, а то було 30 червня, 30 червня… ні, 30-го… скорше вони ввійшли до Львова, вони ввійшл… але шо тоді було для мене як малого… малої дитини цікаво, розумієте, коли вибухнула війна, розумієте, ну то та наша вулиця, яка йде туда на схід, ну то… була переповнена переселенців. Ну росіян було дуже багато у Львові. І вони всі втікали, розумієте, на схід. Там їх десь до… дуже багато… то то так… то йшло так, розумієте, десь ніч і день, ніч і день, розумієте… Але вони йшли, втікали від німців, вони втікали. І коли, розумієте, вже німці заволоділи Львовом, все одно, розумієте, ше десь були російські ті солдати. І вот, розумієте… а наш народ… наші сусіди, мої особливо, наші сусіди дуже, знаєте, цікавилися: о як то так, розумієте, німці прийшли і їх не витають. А українці були дуже лояльні до німецької влади, розумієте, в той час. І ми всі повиходили, розумієте, нас ото вся… всі сусіди, всі, всі… то чоловік 30, повиходили тутво на Вінкільна, ну на кут то як ви виходите на Личаків, витати німців. Німці на роверах, на… на машинах, на то… Вони стояли з лівої сторони, там під тою будевлею, а я з товаришем стояв з цієї сторони, з правої сторони, якщо виходити на вулицю. І раз, розумієте, стався сильніший вибух, розумієте. Оказується, шо на Пасєках, то було колись гасмаре, то було той, сміттєзвалище на… на Пасіках, знаєте, там? Там зашпортався, розумієте, російський танк, розумієте. І він хотів сі прорвати. То вже було… то вже було 30-го… цього… 30-го червня. Якраз Степан Бандера, розумієте, в це… в центрі виступав, розумієте, там… Україну проголошував. Але в тому всьому справа… І той танк хотів прорватися, він без знаків був, знаків не було на ньому, він виїхав з Пасєк на… на Личаків… Г. З. А де ті Пасєки? Б. В. Пасєки о де трАмвай закручує. Г. З. Угу. Б. В. От з того…. Г. З. Кінець двійки, та? Б. В. Двійка, та. І він, розумієте, виїхав звітам, з тих Пасєк цілих, і помчавсі направо, хотів… на Винники… хотів, хотів прорватися, розумієте. Їх там було четверо. І були самі жиди, розумієте. Бо я зараз розкажу, чому. І коли, розумієте, він доїхав… отут була «Юність», тутво такий… не майстерня така, цех такий, «Юність», трикотаж так дальше там виробляли. Доїхав до тої «Юності», побачив через віконечко своє, шо там дуже люди стоять з букетами, і прямою наводкою, розумієте, бахнув і так сказати… в людей. І відразу погибло, розумієте, так: мій брат Євген, швагро, сусід оден, другий, Кальму… Кальмуків, так, Бліхард… ну короче шестеро чоловік… шестеро чоловік. Шваґер мій, шваґер, баси… брат, короче шестеро людей загибло.