Лада Богомолова Lada Bohomolova

* 1972

  • Так, Краматорськ був такий гарний город. У нас було багато дерев, зелені газони і рози. Завжди. Всі відмічали те, скільки в нас роз. Вся [вулиця] Паркова була в розах. Наразі теж чудові парки до війни були до цієї. Різні були, але доволі цікаві. Ці пам’ятки [пам’ятники] якісь там стояли. Красива площа. Цей ДК [будинок культури], у якому величезний басейн. Там театр. Ця величезна наша сцена, де все це проісходило. Для мене тоді це було нормально. Бо я іншого не знала. Але коли я побачила з часом інші міста, інші там дома культури — я зрозуміла, що в нас все дуже гарно. Я вважаю, що це все завдяки великій кількості заводів. Які це все удержували. Ну, утримували. Краматорськ строївся у моє дитинство. Розстраювався. І оці... Ми малі бігали по цих стройках вже. І малі... Середні класи. Старші більш класи. Це воно строїлось. Ми отримали квартиру. Я була у четвертому класі. Навкруги була стройка і пустир. А потім дитячий садочок. Великі дома настроїлись. Завжди можна доїхати де завгодно транспортом. Це таксі. Ми їздили. Мої батьки їздили на таксі там. Та їдемо від бабусі, з дідуся після вихідних по дорозі. Та до остановки дойдемо — о, і таксі їде. Це було легко. Це не те, щоб ми там... Ну як, ми не багаті, так. Сім’я, родина наша. Але це було доступно. Завжди можна було так. Краматорськ був гарний. Кращий.

  • Так, ми з бабулею теж шили багато. Фартушки оці, нарукавнички, воротнички. Вона красиві такі робила. С кружев ми їх самі шили. Ми їх там стірали. Це ж їх треба було міняти там, підшивати. Це я теж пам’ятаю. І красиві фартуки. Вона біле оце робила мені праздничний. Це я теж пам’ятаю. — А чому шили? Може, ви згадаєте, чому шили це? Щоб було не таке, як у всіх? — Так, скоріше за все. — Чи тому, що важко було його купити? — Купити можна було. Це було доступно. Але воно було просте і однакове. У всіх. Але оці білі фартуки, їх можна було носить. Та й чорні, мабуть, теж. Ну, це в мене така бабуся. Вона навіть бюстгальтери шила собі. Бо в неї був великий бюст, великий розмір. Того не знайдеш. А вона красиві, такі качествєнні, такі ортопедичні бюстгальтери шила собі. Вона і собі плаття шила. В неї машинка була ця якась чехословацька, по-моєму. І вона називалась «Лада». Ще я пам ’ятаю. І вона ножна така. І вона шила. У неї була в’язальна машина. Вона в’язала одяг там. Вона це любила.

  • Дітей було дуже мало. Їх не народжували. Це ж тому, що путчі різні, там все таке. І дітей було мало. У нас у дворі було декілька дітей, і були усі хлопці. І ми ще казали: «Що це таке — народжуються діти, хлопці». Кажуть, що якщо вони дорослими стануть, то буде війна. Ну, якщо діти, хлопців стільки народжується. У нас у дворі дівчат майже не було. Хлопці всі були. І це ми гуляли, з дітями у дворі, і там були хлопці. Навіть не пам’ятаю ні одної дівчинки.

  • Я пам’ятаю прям цей момент, коли я прийшла на урок фізкультури, і оце було. Мені хтось каже з дівчат: «Там Чорнобиль взорвався». Ну, я не знаю, що це Чорнобиль, що це взорвалося, що воно. Ну, типу, це пагано. Ну, і ми так увесь день провели на тому майданчику фізкультурному. Я пам’ятаю, як воно було в той день. Не можу сказати, що це на мене повліяло якось, що ми там облучені були, чи що. Я потім пам’ятаю людей, які отуда поверталися, і вони страждали, і ці онкологічно хворі, люди-чорнобильці, чи це от потім я це якось вже спіткалася. А ось в той момент це було: ну, щось кажуть. Ну, мабуть, страшне розкажуть. — А батьки вдома щось говорили про це? Ну, дорослі між собою? — Ну, мама моя розуміла, бо вона ж санстанція, вона розуміє, що це таке. Ну, не можна ж було, мабуть, їм і в той же санітарній станції розводити особі розмови про це. То вони якісь міри приймали, мабуть, такі, що ми навіть не розуміли. Ось, і що ми, я пам’ятаю, не їздили на відкриті міста якийсь час. Ну, екологічної ситуації у Краматорську моя мама була дуже в курсі завжди. Навіть коли ми покупали дачу, вона знала, де яка роза вітров, щоб нічого з заводів нам туди не несло. То якось мене… я чула це, в школі, ну, якось так, може, по телевізорі. І оці фільми які, і то, що по телевізору показували. Потім, у [20]14-му, у мене було таке, як це сказати, ну, дежа вю, што лі? Я їду машиною на роботу, і пусті вулиці, трава, кущі вище голови, бігають собаки туди-сюди. І людей нема, і я їду по пустому, по пустой вулиці, і я думаю: «Чорнобиль! Ось так, на Чорнобилі, все, що я показувала, то воно на Чорнобилі, так, як у нас було у [20]14-му». Ми, наш магазин, не закрився ні разу, і я їздила на роботу з села, тут, в пригороді, автівкою. І я вже ж це пам’ятаю, як воно було там, як вітер несе все цю траву. І виросла оця трава, виросла трава. Вона ж завжди — косять, все вбирається. Наразі теж вбирається, прямо вони постійно капашаться, вони ці квіти висаджують, вони-то вбирають, багато цьому приділяється уваги в місті завжди. Ось, і для мене це була така картина, я це дежа вю, думаю: «Глянь, Чорнобиль, прям, вообще». Так я себе відчувала на той момент. А тоді, ну, та, ну, Чорнобиль, я слушала, як усі. Не можу сказати, що мене так ета зачепило, як там людей у Києві чи там десь. І, як я розумію, ця туча, вона не радіоактивна, вона не дуже нас зачепила, настільки, наскільки інші міста.

  • Ну, найти [житло] було важко дуже. І нам допомогли. Як би то є така хата, де ми поїдемо, там металеві двері, вікна пластикові і забор, типу, той же є. Але фото нам не присилали ніяк. Людина каже: «Та за комуналку, там за ремонт і нині нічого особливо не треба». А потім, коли прислали нам ці фото... Там внутрі, ну, навіть стеля тече. Ми би зробили [відремонтували]. Але треба хоч би тиждень, щоб це зробити. А де ми випустимо тих наших собак? Їх біля тридцяти, якщо всіх разом. Ще й цуценята. Ми їх в падвал в шапках носили з мамою, так в шапку складали, носили і мамаша з нами слідувала. І ми отримали... Уже газель у тих зібрана. Мій син з собакою, з котами і мій брат з собакою, з кішкою і павуком вже приїхали до нас. А ми отримуємо оці фото. І ми в такому шоці були. Це була уже 11 година вечора. І я була в шоці. Я давай істерично шукати нове місце, куди ми поїдемо. І завдячуючи кінологічній спільноті. Я написала в чат. Таке майже офіційне таке повідомлення. Чат керівників клубів українських. Наш чат. Я написала, що: «Військова адміністрація міста наполягає про евакуацію. Тра-ля-ля. Тра-та-та. Але те приміщення, де ми... Воно не підлягає, ну, не житлове. І якщо хто знає де, допоможіть [знайти]». І всі стали мені кидати якісь посилання. Де що хто бачив. Одна жіночка, ото ж з Крапівницького яка, вона каже. Дзвонить чи пише вже. «Напиши мені, скільки собак і людей в тебе». А я поки щітаю собак, я їх ніколи не щітала. Ну, вони у мене якось самі наросли, як той дом. І я не знаю, скільки їх. Я знаю, що оце той і той. І я це їх поки перещитала, щоб написати, вона мені вже дзвонить. А я не можу розмовляти. У мені отут комок. «Не реви, кажи, скільки людей, скільки собак. Не реви». Я там, ну, в общем-то, сказала. Говорю, так і так. Ми вже зібралися. Вона: «Їдь. Я знайду. Виїжджай. У мене там є людина. І ще, якщо не так, то я ще знайду. Виїжджай». Вона така жіночка і є. Вона конним клубом там завідує і собаківництвом, і така вона, і діти в неї десь там в поліції. Ну, в общем, вона така. «Я знайду. Не переживай. Виїжджайте. Не переживайте». І ми поїхали. Ми поїхали вночі. Ну, зранку, по-моєму, ще якось так. Так, ми домовилися, що ми в п’ятій ранку виїжджаємо. Ми цим караваном поїхали всі.

  • Full recordings
  • 1

    Kramatorsk, Donetsk region , 19.04.2024

    (audio)
    duration: 03:07:44
Full recordings are available only for logged users.

Кожна криза в країні дає нам якийсь стрибок

Лада Богомолова під час інтерв'ю, 2024 р.
Лада Богомолова під час інтерв'ю, 2024 р.
photo: Post Bellum Ukraine

Лада Богомолова — ветеринарка й підприємиця. Народилася 24 січня 1972 року в Краматорську, що на Донеччині. З дитинства мріяла лікувати тварин. Свою мрію реалізувала в Донецькому сільськогосподарському технікумі, де навчалась у 1990–1994 роках. Ще студенткою вийшла заміж і вперше стала матір’ю. Пройшла шлях від продавчині зоомагазину до власниці ветеринарного бізнесу. 2003 року стала співзасновницею Центру краси і здоров’я домашніх тварин Animals, а ще через рік — керівницею Центру здоров’я тварин. Залишилася в захопленому бойовиками «ДНР» Краматорську навесні — влітку 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у квітні 2022 року, евакуювалася разом із багатьма собаками в Кропивницький. У вересні 2023 року повернулася в Краматорськ, де продовжує керувати ветеринарним бізнесом.